Алекс Міхаелідес - Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес

Вони пішли в напрямку Кемдену і зникли в пабі «Троянда і корона» — вбоге місце. Я чекав у кафе навпроти. Десь за годину вони вийшли з пабу. Кеті всім тілом тулилася до нього і цілувала його. Вони йшли і цілувалися. Я дивився на це і відчував, як мене нудить, як я палаю ненавистю.

Зрештою вони попрощалися. Вона пішла в один бік, а чоловік попрямував у зворотному напрямку. Я не пішов за Кеті.

Я пішов за ним.

Він чекав на автобусній зупинці. Я став позаду нього. Я розглядав його спину, плечі, уявляв, як накинусь на нього і штовхну під колеса зустрічного автобуса. Але я цього не зробив. Він сів у автобус, і я так само.

Я думав, що він одразу поїде додому, але ж ні. Він кілька разів пересідав на інший автобус. Я йшов слідом за ним на відстані. Він приїхав до Іст-Енду 33 і зник на півгодини на складі. Потім іще одна поїздка на іншому автобусі. Він зробив кілька дзвінків, розмовляв стишено й часто хихотів. Я подумав, чи не розмовляє він з Кеті. Відчував, як зростають мої розчарування і зневіра. Але все ж таки я був упертий і не хотів здаватися.

Зрештою він приїхав додому: вийшов з автобуса і повернув на тиху зелену вулицю. Він досі розмовляв по телефону. Я йшов за ним, тримаючи дистанцію. На вулиці не було ні душі. Якби він озирнувся, то побачив би мене. Але він цього не зробив.

Я пройшов повз будинок із садом каменів і сукулентами 34. Діяв не задумуючись — здавалося, моє тіло жило власним життям. Моя рука потяглася донизу і підняла камінь. Я відчував його вагу. Моя рука знала, що робити: вона вирішила вбити його, розтрощити нікчемний череп покидька. Я йшов у бездумному трансі, крадучись за ним, тихо ступаючи, підходячи все ближче. Невдовзі опинився доволі близько. Підняв камінь, готуючись щосили вдарити. Я повалю його на землю і виб’ю йому мізки. Я був так близько, що якби він не говорив по телефону, то почув би мене.

Зараз… Я підняв камінь і…

Позаду мене ліворуч відчинилися вхідні двері. Раптовий гомін розмови, гучні «дякую» і «бувайте» — люди виходили з будинку. Я закляк. Просто переді мною коханець Кеті зупинився і подивився в напрямку звуків, на будинок. Я відійшов убік і сховався за дерево. Він мене не побачив.

Він знову рушив, але я не пішов за ним. Мене перебили і вивели з трансу. Я впустив камінь, і він випав з моєї руки на землю. Я спостерігав за чоловіком з-за дерева. Він наблизився до дверей будинку, відчинив їх і зайшов усередину.

За кілька секунд на кухні ввімкнулося світло. Чоловік стояв у профіль трохи далі від вікна. З вулиці було видно лише половину кімнати. Він звертався до когось, кого я не бачив. Поки вони розмовляли, він відкоркував пляшку вина. Вони сіли і повечеряли разом. Тоді я мигцем побачив його співрозмовника. Це була жінка. Дружина? Я не міг чітко її роздивитися. Він обійняв її та поцілував.

Отже, зраджували не тільки мене. Він повернувся додому після того, як цілував мою Кеті, і, наче й не було нічого, з’їв вечерю, яку ця жінка приготувала для нього. Я розумів, що не можу все так залишити, я мав щось зробити. Але що? Попри мої найкращі фантазії про вбивство, я не був убивцею. Я не можу його вбити.

Я мусив придумати щось розумніше.

17

Перше, що я планував зробити вранці, — це зустрітися з Алісією. Я хотів змусити її визнати, що вона збрехала мені про чоловіка, який убив Ґебріела. Вона повинна сказати правду.

На жаль, такої можливості я не отримав.

На рецепції на мене чекав Юрій.

— Тео, я маю поговорити з тобою…

— Що сталося?

Я уважніше подивився на нього. Здавалося, за ніч його обличчя постаріло, він був зморений і блідий. Скоїлося щось погане.

— Стався нещасний випадок, — сказав він. — Алісія наковталася таблеток, у неї передозування.

— Що? Вона?..

Юрій похитав головою.

— Вона жива, але…

— Дякувати Богові…

— Вона в комі. Це погано.

— Де вона?

Юрій провів мене коридорами до відділення інтенсивної терапії. Алісія лежала в окремій палаті. Її підключили до апаратів ЕКГ і штучного дихання. Її очі були заплющені.

У палаті перебував Крістіан з іще однією лікаркою. Його шкіра попелястого відтінку різко контрастувала із засмагою лікарки — вочевидь, та щойно повернулася