Алекс Міхаелідес - Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вони пішли в напрямку Кемдену і зникли в пабі «Троянда і корона» — вбоге місце. Я чекав у кафе навпроти. Десь за годину вони вийшли з пабу. Кеті всім тілом тулилася до нього і цілувала його. Вони йшли і цілувалися. Я дивився на це і відчував, як мене нудить, як я палаю ненавистю.
Зрештою вони попрощалися. Вона пішла в один бік, а чоловік попрямував у зворотному напрямку. Я не пішов за Кеті.
Я пішов за ним.
Він чекав на автобусній зупинці. Я став позаду нього. Я розглядав його спину, плечі, уявляв, як накинусь на нього і штовхну під колеса зустрічного автобуса. Але я цього не зробив. Він сів у автобус, і я так само.
Я думав, що він одразу поїде додому, але ж ні. Він кілька разів пересідав на інший автобус. Я йшов слідом за ним на відстані. Він приїхав до Іст-Енду 33 і зник на півгодини на складі. Потім іще одна поїздка на іншому автобусі. Він зробив кілька дзвінків, розмовляв стишено й часто хихотів. Я подумав, чи не розмовляє він з Кеті. Відчував, як зростають мої розчарування і зневіра. Але все ж таки я був упертий і не хотів здаватися.
Зрештою він приїхав додому: вийшов з автобуса і повернув на тиху зелену вулицю. Він досі розмовляв по телефону. Я йшов за ним, тримаючи дистанцію. На вулиці не було ні душі. Якби він озирнувся, то побачив би мене. Але він цього не зробив.
Я пройшов повз будинок із садом каменів і сукулентами 34. Діяв не задумуючись — здавалося, моє тіло жило власним життям. Моя рука потяглася донизу і підняла камінь. Я відчував його вагу. Моя рука знала, що робити: вона вирішила вбити його, розтрощити нікчемний череп покидька. Я йшов у бездумному трансі, крадучись за ним, тихо ступаючи, підходячи все ближче. Невдовзі опинився доволі близько. Підняв камінь, готуючись щосили вдарити. Я повалю його на землю і виб’ю йому мізки. Я був так близько, що якби він не говорив по телефону, то почув би мене.
Зараз… Я підняв камінь і…
Позаду мене ліворуч відчинилися вхідні двері. Раптовий гомін розмови, гучні «дякую» і «бувайте» — люди виходили з будинку. Я закляк. Просто переді мною коханець Кеті зупинився і подивився в напрямку звуків, на будинок. Я відійшов убік і сховався за дерево. Він мене не побачив.
Він знову рушив, але я не пішов за ним. Мене перебили і вивели з трансу. Я впустив камінь, і він випав з моєї руки на землю. Я спостерігав за чоловіком з-за дерева. Він наблизився до дверей будинку, відчинив їх і зайшов усередину.
За кілька секунд на кухні ввімкнулося світло. Чоловік стояв у профіль трохи далі від вікна. З вулиці було видно лише половину кімнати. Він звертався до когось, кого я не бачив. Поки вони розмовляли, він відкоркував пляшку вина. Вони сіли і повечеряли разом. Тоді я мигцем побачив його співрозмовника. Це була жінка. Дружина? Я не міг чітко її роздивитися. Він обійняв її та поцілував.
Отже, зраджували не тільки мене. Він повернувся додому після того, як цілував мою Кеті, і, наче й не було нічого, з’їв вечерю, яку ця жінка приготувала для нього. Я розумів, що не можу все так залишити, я мав щось зробити. Але що? Попри мої найкращі фантазії про вбивство, я не був убивцею. Я не можу його вбити.
Я мусив придумати щось розумніше.
17
Перше, що я планував зробити вранці, — це зустрітися з Алісією. Я хотів змусити її визнати, що вона збрехала мені про чоловіка, який убив Ґебріела. Вона повинна сказати правду.
На жаль, такої можливості я не отримав.
На рецепції на мене чекав Юрій.
— Тео, я маю поговорити з тобою…
— Що сталося?
Я уважніше подивився на нього. Здавалося, за ніч його обличчя постаріло, він був зморений і блідий. Скоїлося щось погане.
— Стався нещасний випадок, — сказав він. — Алісія наковталася таблеток, у неї передозування.
— Що? Вона?..
Юрій похитав головою.
— Вона жива, але…
— Дякувати Богові…
— Вона в комі. Це погано.
— Де вона?
Юрій провів мене коридорами до відділення інтенсивної терапії. Алісія лежала в окремій палаті. Її підключили до апаратів ЕКГ і штучного дихання. Її очі були заплющені.
У палаті перебував Крістіан з іще однією лікаркою. Його шкіра попелястого відтінку різко контрастувала із засмагою лікарки — вочевидь, та щойно повернулася
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес», після закриття браузера.