Алекс Міхаелідес - Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес

— Так, саме так. Він мав вийти так чи інакше. «Практикант, який не тривожиться, погано почуватиметься». Хто це сказав?

— Не знаю, — знизав я плечима. — Я погано почуваю­ся і тривожуся.

Діомед посміхнувся.

— Але ж ти вже більше не практикант, хоча ці почуття ніколи повністю не зникнуть. — Він узяв сигару. — Ви­йдемо на перекур.

Ми пішли до пожежного виходу. Діомед замислено курив сигару. Зрештою він дійшов висновку.

— Знаєш, вона бреше, — сказав він.

— Про те, що той чоловік убив Ґебріела? Я також так подумав.

— Не лише про це.

— Тоді про що?

— Про все. Уся ця історія — брехня для замилення очей. Я не вірю жодному слову.

Напевно, я мав спантеличений вигляд. Я підозрював, що він не повірить у деякі частини розповіді, але у всю історію — аж ніяк.

— Ви не вірите в незнайомця?

— Ні, не вірю. Я не вірю, що він узагалі існував. Це фантазія. Від початку до кінця.

— Чому ви так упевнені?

Діомед дивно посміхнувся.

— Нехай це буде моя інтуїція. Роки професійного досвіду з фантазерами. — Я намагався заперечити, але він випередив мене помахом руки. — Звісно, я не очікую, що ти погодишся, Тео. Ти прикипів до Алісії, і твої почуття пов’язані з її почуттями, наче заплутаний вовняний клубок. У цьому й полягає мета кваліфікованого погляду — допомогти тобі розплутати вовняні нитки й побачити, які з них твої, а які її. І щойно ти зможеш ясніше дивитися на ситуацію, підозрюю, ти почуватимешся геть інакше у ваших стосунках з Алісією Беренсон.

— Не зовсім розумію, про що ви.

— Що ж, якщо відверто, я боюся, що вона грає для тебе. Маніпулює тобою. І я впевнений, що цю виставу розіграно для того, щоб виявити твої шляхетні… і, скажімо, романтичні інстинкти. Для мене з самого початку було очевидно, що ти намагаєшся врятувати її. Я впевнений, що для Алісії це також було очевидно. Звідси і її намір спокусити тебе.

— Ви говорите, як Крістіан. Вона не спокушає мене. Я цілком здатний витримати сексуальні напади пацієнтки. Не варто недооцінювати мене, професоре.

— А ти не недооцінюй її. Вона відмінно грає. — Діомед похитав головою і подивився на сірі хмари. — Вразлива жінка, на яку напали, самотня, потребує захисту. Алісія грає роль жертви, а цей таємничий чоловік — злочинця. Хоча насправді Алісія і той незнайомець — та сама людина. Вона вбила Ґебріела. Вона винна в цьому — і досі відмовляється прийняти цю провину. Тому вона розщеплюється на особистості, відсторонюється, фантазує — Алісія стала невинною жертвою, а ти — її захисником. А потураючи цій фантазії, ти дозволяєш Алісії заперечувати свою відповідальність.

— Я з цим не згоден. Я не вірю, що вона бреше, принаймні свідомо. Урешті-решт, Алісія вважає свою історію правдивою.

— Так, вона вірить в це. Алісія піддається нападам, але не зовнішнього світу, а власної психіки.

Я розумів, що це неправда, однак не було сенсу сперечатися. Я загасив сигарету.

— Як ви гадаєте, мені слід продовжувати?

— Ти повинен змусити її визнати правду. Лише тоді вона матиме надію на одужання. Ти мусиш категорично відмовитися приймати її історію. Спровокуй її. Вимагай, щоб вона сказала тобі правду.

— Ви думаєте, вона скаже?

Він знизав плечима.

— Про це, — сказав він, затягуючись сигарою, — ми можемо лише здогадуватися.

— Чудово. Я поговорю з нею завтра. Я протистоятиму їй.

Діомед здавався трохи тривожним і розтулив рота, ніби збирався щось іще додати. Але потім передумав. Він кивнув і наступив ногою на недопалок на знак завершення.

— Завтра, — сказав він.

16

Після роботи я знову простежив за Кеті до парку. Звісно, її коханець чекав на тому ж місці, де вони зустрічалися минулого разу. Вони цілувались і мацали одне одного, як підлітки.

Кеті подивилась у моєму напрямку, і на мить я подумав, що вона мене побачила. Але ні. Її погляд був зосереджений на ньому. Цього разу я спробував краще роздивитися його. Але все одно чітко не бачив обличчя, хоча щось знайоме мені було в його статурі. Я відчув, що