Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

— Я не впевнений, але цей порошок позбавляє людину волі. Після нього людина готова виконувати будь-які накази свого "господаря", — кур'єр говорив швидко, усвідомлюючи, що з кожною новою деталлю рятує своє життя.

Джеймс відкинувся на стільці, усвідомлюючи, що цей наркотик може стати ключем до всього. Маніпуляції, контроль, повне підкорення — організація Z грає не лише з людьми, а й з їхньою свідомістю, перетворюючи їх на слухняних маріонеток. Джеймс уважно слухав відповіді кур'єра, намагаючись зібрати всі частини цього жахливого пазлу.

— Для чого вони це роблять? — продовжив допит Джеймс. — Чому витрачати цей наркотик на офіціантку безкоштовно?

Кур'єр знизав плечима, відчуваючи, що будь-яка дрібниця може коштувати йому життя.

— Не знаю. Мені так сказали вчинити, — відповів він, уникаючи прямого погляду. — В організації є десятки таких, як вона.

— Але яка користь від офіціантки? — Джеймс продовжував наполягати, намагаючись зрозуміти логіку цієї небезпечної гри.

— Не знаю, — знову повторив кур'єр, помітно нервуючи. — Їх тримають з якоюсь метою. Можливо, вони здаються незначними, але в потрібний момент їм дадуть наказ, і вони його виконують. І тоді вже не важливо, ким вони були раніше.

Джеймс відчув, як починають складатися частини загальної картини. Організація створювала мережу контрольованих агентів, розкиданих по всьому місту — людей, які на перший погляд виглядали звичайними, але були підготовлені до виконання конкретних завдань у потрібний момент. Джеймс уважно слухав, помічаючи, як у голосі кур'єра проблискував страх, змішаний із відразою до того, що він став частиною цієї темної системи.

— А ти сам вживаєш цей наркотик? — запитав Джеймс, спостерігаючи за реакцією підозрюваного.

— Я? Ні, — відповів кур'єр, нервово ковтнувши. — Я не такий дурний. Мені його теж дають, але я не вживаю. Вони називають це чимось на кшталт причастя, роблячи вигляд, що це щось окультне.

Джеймс помітив, як кур'єр трохи здригнувся, згадуючи про це "причастя".

— Щоб не привертати уваги, я просто імітую покірність, — продовжив він. — Вони думають, що я під дією, а я просто граю свою роль. Вони використовують цей наркотик для контролю, але я розумію, що піддавшись йому, вже не повернешся назад. Це не просто наркотик, це засіб тотального підкорення.

Слова кур'єра про "причастя" змусили Джеймса задуматися про глибший рівень маніпуляції, яким користується організація. Вони не просто підсаджують своїх агентів на наркотики — вони створюють цілу релігію покори, де наркотик стає елементом контролю і відданості, а не просто засобом впливу.

— Що це за зібрання було в парку вночі? — запитав Джеймс.

Кур'єр, трохи нервуючи, почав говорити далі:

— Це зібрання вищих членів, тих, хто має замість імені лише літеру, — відповів він, знизуючи плечима. — Туди приходять лише ті, кого справді вважають важливими для організації. Я сам лише кілька разів стояв на варті, коли вони збиралися.

— Що вони там роблять? — настійливо запитав Джеймс, уважно спостерігаючи за реакцією кур'єра.

— Проводять якісь обряди. Я точно не знаю, бо мене ніколи не пускали ближче. Завжди казали просто стежити, щоб ніхто не наближався і не заважав. Усе відбувається вночі, коли парк порожній і темний. Вони влаштовують свої ритуали серед дерев, іноді чути якісь незрозумілі слова, схожі на шепіт або співи.

Кур'єр знову нервово зітхнув і продовжив:

— Там панує якась моторошна атмосфера, наче ти потрапив в інший світ. Усі ці люди в капюшонах, символи на землі, які я бачив краєм ока... Мені не дозволяли дивитися, але відчуття було таке, ніби вони щось викликають чи з кимось спілкуються. Я навіть боюся уявити, що це насправді. Але всі вони діяли, наче під гіпнозом, виконуючи щось надзвичайно важливе. Ти не можеш зрозуміти, що там відбувається, але одне ясно — це не прості збори, а щось значно темніше.

—Чи був там Z? — запитав Джеймс, намагаючись дізнатися якомога більше.

Кур'єр зітхнув і трохи відвернув погляд, ніби не був упевнений, чи варто про це говорити.

— Навряд чи, — відповів він нарешті. — Ніхто не знає, хто це насправді. Є ті, хто вважає, що Z взагалі не існує, що це просто вигадка для контролю і залякування членів організації. А є й такі, що кажуть, ніби він справжній, але ніколи не з’являється на зборах, ніколи не показується. Це щось на кшталт тіні, що керує всім з-за лаштунків.

Кур'єр нервово потер чоло і продовжив:

— Були навіть чутки, що Z — це не людина, а якийсь демон, сатана чи щось подібне, особливо після цих моторошних обрядів у парку. Кажуть, що він настільки одержимий анонімністю, що його ніхто й ніколи не бачив, але всі точно знають — його накази виконуються без заперечень. Це наче страх, що висить над усіма. Ніхто не хоче зустрітися з ним особисто, і, якщо чесно, я теж волію залишити це невідомим...

— Коли і з якою метою відбуваються ці збори? — запитував Джеймс, намагаючись зрозуміти логіку цієї таємничої організації.

Кур'єр виглядав помітно стурбованим, згадуючи про нічні ритуали, які йому довелося спостерігати.

— Я можу сказати лише те, що ці збори проходять під час повного місяця, — відповів він, опустивши очі. — Кажуть, що це найкращий час для їхніх обрядів. У ці ночі вони збираються в найвіддаленіших місцях, подалі від сторонніх очей, і починають свої окультні практики. Вони читають стародавні заклинання, викликають темних духів… Це виглядає як божевілля, але всі там так серйозно ставляться до цього, ніби справді вірять у його силу.