Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

то був відлік місяців? Сильвія у цій темряві бачила б краще, точніше, чула б краще. Попри розпач характерник усміхнувся від спогаду про неї. Якщо тепло на серці по згадці про людину звуть коханням, то він напевно закоханий...

Клятий Яків! Сіроманець підійшов до ґрат, ухопився, напружив м'язи, потягнув — ґрати не здригнулися. Він пробував розхитати їх, вибити ногою, висадити плечем з розбігу, але навіть його сили тут бракувало. Ярема лайнувся та сів на ліжко. Прогниле дерево затріщало. Чарами крові він міг змусити ці ґрати спалахнути, але чарівний вогонь не обпікав і не знищував, лише сяяв багряним світлом, що дратував зір. Вибухівка з дрібкою нітрогліцерину тут би не завадила...

Вогко й глухо, наче в могилі. Від найближчих сусідів, якщо вони були, розділяли лікті каміння, сталі та грунту. Принаймні блощицями тут не смерділо, на відміну від безлічі гостинних домів... Клятий Яків! Ярема зробив величезну помилку, коли погодився на його ультиматум.

Одразу після перетину кордону сіроманець розпрощався з Чарнецьким та через найближчого дуба сповістив діда про свої здогадки. Микола Яровий наказав негайно їхати до Білої Церкви, куди вирушив Яків зі своїм почтом. За відомостями Ради Сімох, саме він мав стати новим гетьманом, відтак йому належало дізнатися про небезпеку першим. Тим часом Микола та інші осавули мали сповістити кандидата Нічогу, чинного гетьмана та продумати подальші дії.

Потяг привіз шляхтича перед світанком. Біля вокзалу тинялося кілька знуджених візників, які ледь не побилися через перспективного клієнта. Переможцеві вигукували прокльони у спину і, схоже, вони подіяли — у черговій калабані передня вісь тріснула, віз міцно сів у багнюку, не доїхавши до табору. Доки візник вивергав лайку, Ярема заплатив йому на таляр більше, ніж домовлялися, та рушив далі пішки. Але далеко не зайшов.

За кілька хвилин його помітили та оточили збройні вершники, і не встиг Яровий нічого сказати, як убраний в офіцерський однострій сердюк проголосив:

— Стійте на місці! Пане лицарю, вас заарештовано у підозрі в замаху.

— Який замах? Я тільки-но прибув з-за кордону, — характерника дратувало, що телепні затримували його, коли йшлося про долю держави. — Мене звуть Ярема Яровий! Я шукаю свого брата Якова!

Охоронці перезирнулися, розгублений сердюк глитнув слину.

— Я прибув із надзвичайно важливими новинами. Проведіть мене до його намету негайно!

Вершники неохоче підкорилися. У таборі, який уже згортали в дорогу, Яків, не вітаючись, окинув характерника замисленим поглядом, вислухав коротку доповідь сердюка та мовив:

— Тобі краще підкоритися їм, Яремо.

Характерник чекав кілька секунд: може, брат розсміється та зізнається у невдалому жарті, але Яків лише стискав руку на золотому пірначику.

— Що за бридні? — гримнув сіроманець. — Я мчав сюди від самого Князівства із новинами, які ти мусиш вислухати просто зараз!

— Бридні? — Яків обвів поглядом людей навколо. — На мене кілька годин тому було скоєно замах. Посланець Сірого Ордену у вовчому тілі — то не бридні, брате.

— Ти справді вважаєш, що я намагався вбити тебе кілька годин тому, потім утік, раптом повернувся і тепер удаю, ніби стою тут уперше? — скрикнув Ярема.

— Можливо, то був твій поплічник, який не повернувся, і ти особисто прийшов перевірити його роботу, — Яків знизав плечима. — Орден відомий своїми підступами та брехливістю.

— Я прибув сюди не вислуховувати наклепи, Якове! Гетьманат на порозі великої війни! Чуєте ви всі? — Ярема обвів юрмисько йолопів лютими очима. — Османська Імперія готує напад на Князівство, а після його підкорення рушить на нас! Ударить водночас із Альянсом і Ордою!

Йому вдалося вразити їх — на кілька секунд. Але Яків похитав головою та махнув пальцями у бік Яреми. Знову здійнялися рушниці.

— Тут срібло, — сердюк після жесту Якова збадьорився. — Здавайтеся без бою, пане лицарю, не змушуйте стріляти.

— Я відкидаю ці абсурдні звинувачення! — Ярема дивився тільки на Якова. — У мене є алібі та свідки.

— Тоді вам немає чого боятися, — мовив сердюк.

— Братику! Припини цю комедію і поговоримо як годиться.

— Ми поговоримо. Обіцяю, — Яків поплескав долонею по брошці з родинним гербом. — Особливо, якщо ти справді не винен.

— Поговорити треба негайно, потім буде запізно! — Ярема підійшов до брата впритул. Стрільці поклали пальці на гачки та прицілилися. — Чому ти такий упертюх?

— Бо я не певен, що можу тобі довіряти. Якщо чинитимеш опір, лише підтвердиш мої підозри, Яремо... І загинеш.

З цими словами старший брат безцеремонно відібрав його пірнач, а сердюк забрав шаблю та піштоля. Вперше у житті Ярема побачив на своїх руках кайданки. Далі була дорога, пов'язка на очі, довгий гвинтовий спуск у підземелля, безліч поворотів лабіринтом, камера, куди світло зазирає тільки з охоронцем, та очікування, очікування, очікування... Без неба та годинника, що його разом із чересом та рештою речей вилучили, Ярема втратив лік часу. Скільки минуло? Може, війна почалася, а про нього забули? Чи спливло не більше доби, а він просто божеволіє у темряві й тиші?

Оглушливо загриміли засуви, проквилили незмащені петлі дверей, в очі сипонуло світлом ліхтаря. Він закліпав. Принесли води? Ні, то був не охоронець — перед гратами стояв Яків.

— Привіт, брате. Вибач за виставу, але так було потрібно.

— Випусти мене.

— Обов'язково випущу. До речі, вітаю із заручинами! — Яків посміхнувся. — Можеш привітати мене навзаєм: сьогодні я був обраний новим гетьманом сто шістдесят сімома голосами. Завтра урочисто приймаю булаву.

— А післязавтра можеш її втратити! — скреготнув зубами характерник. Він мав досить часу обдумати своє припущення. — Коли вороги прийдуть із півночі, півдня та сходу водночас, Союз не захистить нас, гетьмане Яровий. Кожна держава виявиться сама по собі. Як вважаєш, скільки днів військо Січове зможе протистояти навалі Смарагдової Орди?

— Дід уже розповів цю байку, — скривився Яків. — Характерницькі казки. Ані військова розвідка, ані Таємна Варта не поділяють цієї параної. Схоже на вигадку, що має набити ціну Сірого Ордену, аби я не підтримав вотум недовіри.

— Єдина вигадка у цій історії — це причина мого арешту! Ось де вигадка, псякрев! — крикнув Ярема. — Я погодився на полон тільки через твоє слово, братику! Негайно випусти мене. Якщо ти не готуєшся до війни, то дозволь робити це іншим!

— Ти не по той бік ґрат, аби наказувати, — відказав Яків. — Я випущу тебе, коли матиму можливість. Зараз її немає.