Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

Рік 1852. Перемога у нещодавній війні між Північним Альянсом і Двоморським Союзом коштувала Сірому Ордену багатьох життів. У Червоній та Чорній радах готуються до виборів гетьмана, з-за кордону долинають тривожні чутки, а православна церква відкрито виступає проти сіроманців, чиї знекровлені ряди тануть разом з їхньою славою. Попри занепад лицарі Сірого Ордену стоять на варті…
Згадай проклятий сувій.
Протри клямри вовчого лицаря.
Приготуйся до крові та сліз, що затьмарюють блиск героїчних легенд.

Оцифровано телеграм-спільнотою БУКХАБ для всіх українців.

Цю та інші книги можна знайти в телеграм-каналі.

Підтримуйте українських видавців.

Якщо вам сподобалась ця книга — обов'язково придбайте паперову книгу.

Присвячується захисникам і захисницям України

Пролог

Весняний вечір стелився поміж соснами, обіймав прохолодою, загортав у сутінки самотній маєток. Полотном озерного плеса мерехтіли зорі та відблиски ліхтарів. Від води віяло сирістю; вартові накинули теплі плащі та ковтали з кишенькових фляг. Питво економили: сьогодні горілки видали вдвічі менше, а кількість нічних чергових, навпаки, подвоїли — господар приймав високого гостя.

Годину тому прибув екіпаж у супроводі кавалькади з білими хрестами, нашитими на просякнутий ладаном одяг. Збройні провели поважного гостя від карети до вітальні, де чекав господар, по тому вельможні пани піднялися нагору й утаємничилися наодинці, а заїжджі приєдналися до служок, які били байдики на нижньому поверсі в очікуванні сигналу, без якого потикатися нагору було суворо заборонено.

Кожен мав власну думку щодо секретного питання, задля якого зібралися віч-на-віч голова Таємної Варти Юхим Кривденко та Святійший Патріарх Київський і всієї Русі-України Симеон.

— Війна, кажу вам! Такі наради збирають хіба перед війною.

— Ніч довгих ножів буде. Давно гебреїв не трясли! Знахабніла наволоч пейсата!

— У Видубицькому монастирі ікона Богоматері заплакала миром та кров'ю, а потім узялася пророкувати майбутнє... Патріарх усе саморуч записував!

— А я чув, що скарб Ярослава Мудрого знайшли.

— Дідька лисого знайшли! Шляхетним панам схотілося перехилити кварту, а ви, йолопи, розводите містерії! Налийте краще.

Доки внизу множилися дедалі химерніші припущення, Святійший Патріарх Київський і всієї Русі-України, вмостивши своє немолоде тіло у зручне крісло, розглядав орнаментований червоним деревом кабінет господаря. Численні книжкові шафи, мапи українських полків та Східної Європи, кілька доволі талановитих пейзажів; жодної ікони чи розп'яття. Втім, Симеона турбувала відсутність не християнських регалій, а вірних пахолків, до яких він міцно прив'язався за останні роки: на самоті, без сторонньої допомоги, старий почувався незатишно.

— Ви не довіряєте власній челяді? — спитав Патріарх.

Юхим знічев'я гортав грубезну збірку філософських есеїв «Pro pryrodu svitu», витягнуту з полиці наосліп. Нечитаний том порипував корінцем, уперше розгортаючись світові. Господар повернув книгу до шафи та звернувся до гостя з увічливою посмішкою:

— Довіряю. Водночас мені, голові Таємної Варти, відомо, як легко люди купуються та продаються, тому будь-які вуха при обговоренні настільки делікатного питання вважаю зайвими, — голова Варти підійшов до сервірованого столу. — Вино я здатен розлити самостійно, не переймайтеся, Ваша Святосте.

Червона цівка перелилася з карафи до кришталевого келиха в покручених артритом руках. Патріарх обережно понюхав напій, пригубив, поцмокав губами і схвально кивнув.

— Колекційне.

— Ваша правда, — голова налив і собі. Насправді він не уявляв, що то за вино, бо на алкоголі не знався та й не вважав належним забивати собі голову подібними знаннями. — Бажаєте чогось до вина? Як бачите, маються сири, фрукти...

— Запізно для прийому їжі, — урвав господаря Патріарх.

Неподалік ухнув пугач. Симеон здригнувся й ледь не розлив вино на сиву бороду.

— Не маєте перестороги залишатися наодинці, сину мій? — старий нервово роззирнувся. — 3 вашою посадою...

Пальці Юхима пробігли кобурою на ремені.

— Якщо вбивця пройде повз моїх людей аж сюди, то гріш мені ціна як голові Таємної Варти.

Симеон погладив бороду — відповідь його не вдовольнила. Юхим ковтнув трохи вина, підійшов до великого глобуса, крутнув. Годинник басовито оголосив дев'яту годину.

— Має з'явитися о дев'ятій, — повідомив господар.

— Хто він такий? — Патріарх зазвичай готувався до сну о цій годині: його дратувало, що сьогодні він порушить розклад відпочинку, який у поважному віці багато важить. — Цей невідомий... Ви повсякчас оминали говорити про нього з огляду на секретність, сину мій. Тепер можете розповісти?

— Побачите на власні очі, Ваша Святосте. Людина напрочуд неординарних талантів... Можна сказати, він сам знайшов мене. Всім серцем ненавидить перевертнів і поділяє наше прагнення позбутися їх. Розповість, як зрушити боротьбу з місця. Його варто вислухати.

— Залишається довіритися вашому чуттю, сину мій! Сподіваюся, ця людина напрочуд неординарних талантів має серед своїх чеснот і пунктуальність.

— Має, — почувся новий голос.

До кімнати з балкону ступив чоловік. Патріарх метнув переляканий погляд на Юхима. Той прожогом обернувся, водночас ухопившись за зброю, але за мить силувано посміхнувся.

— Чорт! О, вибачте, Ваша Святосте.

Патріарх видихнув, поклавши руку на серце, та перехрестив господаря, даруючи прощення.

— Вмієте ефектно з'являтися, — сказав Юхим гостеві, прибираючи руку від кобури. — Я не вірив, що хтось здатен пройти крізь мої кордони, та ще й на цей поверх. Як вам вдалося?

— Методи, — відповів чоловік і всівся без запросин, таким чином проголошуючи частину привітань завершеною.

— Він пройшов повз ваших людей аж сюди, сину мій, — закректав Патріарх і підморгнув Юхимові.

Той подумки обізвав священника старим гівнюком, стиснув губи та наповнив третій келих. Гість поставив вино перед собою на стіл, не скинувши запинала.

Новоприбулий виявився паном невисоким і широкоплечим, плащ укривав його присадкувату постать, а глибокий каптур приховував обличчя: виднілася тільки помережена сивиною борідка.

— Я залишуся інкогніто, — мовив гість до Патріарха. — Можете кликати мене Рахманом.

— Як хочете, — той стенув плечима. — Якщо після тривалих перемовин голова Таємної Варти вважає, що ви можете допомогти... Сподіваюся, так воно і є. Бо мій час коштує дорого.

— Тоді без зайвих передмов перейдемо до справи, — гість звернувся до Кривденка з незрозумілою інтонацією: чи то питав, чи то ставив перед фактом.

— Прошу, — Юхим крутнув глобус.

Голову непокоїло, що той, хто назвався Рахманом, заліз на його балкон непоміченим. Бозна-яким чином він це зробив, але охорона — подвоєна охорона, чорт забирай! — без винятків отримає сувору догану.

— Отже, панове, Сірий Орден. Містична спільнота шаленців, які підписали угоду з нечистим заради могутніх сил, що їх начебто використовують на захист країни. Чорнокнижники виставляють це неподобство за чесноту та отримують від держави платню й офіцерські звання, а діяння їхні непідзвітні нікому, крім гетьмана особисто.

— О, так, — процідив крізь зуби Юхим.

Він мав чимало резонів ненавидіти Орден: постійні палиці в колеса,