Бен Елтон - Знову й знову, Бен Елтон

Він узяв її на руки й, переступивши через охоронців, які нерухомо лежали долі, підійшов до дверей і визирнув назовні. У коридорі нікого не було. Щастить, нічого більше й не треба. Головне — вийти непоміченим з палати, а далі поводитися впевнено, майже нахабно, й усе буде гаразд, тут сумнівів Стентон не мав. Твердим кроком він вийшов у коридор і попрямував до ліфта. Дивився лише вперед, голову тримав високо. Раптом просто перед ним де не взялася медсестра. Він одразу ж гиркнув наказовим тоном:

— У пацієнтки зневоднення, вона знепритомніла. На щастя, я саме робив обхід, а то вона лежала б зараз на підлозі. Про це поговоримо згодом. Біля ліфта стоїть крісло-каталка. Привезіть негайно.

Після того, що накоїла з його горлом колега по мандрах у часі, говорити було страшенно важко і боляче. Либонь, скрипучий голос таки наганяв страху, бо медсестра аж виструнчилась, і Стентон не здивувався б, якби вона ще й честь йому віддала. Дбати про безпеку чи ставити запитання до її обов’язків не належало. Якраз навпаки. Від самого початку навчання їй без упину вбивали в голову, що найперший її обов’язок — слухатися лікарів. І вона тут-таки кинулася вперед, хоч Стентон рухався насправді так стрімко й цілеспрямовано, що, попри все її панічне бажання прислужитися, до крісла вони дісталися одночасно.

— Дякую, сестро, наразі це все, — мовив він, обережно опускаючи в те крісло свою ношу.

У ліфті Стентон хутко стягнув з себе халат і засунув його під сидіння каталки, перетворившись відтак на дбайливого чоловіка, який забирає зі шпиталю свою дружину. Коли двері ліфта відчинилися на першому поверсі, він упевнено покотив крісло до виходу.

— Скоро будемо дома, люба, — сказав, минаючи приймальню.

А тоді — через вхідні двері надвір. Ліворуч від кам’яних сходів був пандус, і буквально через кілька секунд Стентон уже садив свою колегу-хроноситку в «мерседес».

45

Рани у жінки не становили такої загрози для життя, як та рана, що її завдали нещодавно Стентонові. Його поранили в живіт, їй же кулі прошили руку і верхню частину грудної клітки, ближче до плеча, не зачепивши ні серця, ні легенів. Зараження крові, втім, — проблема серйозна і від характеру поранень не залежить. Рука у нової сусідки Стентона страшенно набрякла. Залишалося тільки сподіватися, що все це не зайшло ще надто далеко й антибіотики подіють. Думка про ампутацію в готельному номері, хай навіть обладнаному такою зручною новомодною вигодою як власна ванна, неабияк його лякала.

Організм жінки, однак, на лікування відреагував позитивно, і коли Стентон промив їй рани й розпочав курс антибіотиків, вона вже невдовзі стала виявляти ознаки одужання, а йому трохи відлягло від серця. До кінця першої ночі гарячка почала спадати, та й сон був уже не такий тривожний.

Стентон купав її, дбав про всі тілесні потреби, годував бодай кількома ложками ріденької юшки — у ті хвилини, коли вона нібито наближалася до поверхні свідомості. Подумував навіть про внутрішньовенні вливання розчину глюкози — адже якусь саморобну крапельницю змайструвати, напевне, зумів би. Та потім усе ж таки від цієї ідеї відмовився: надто вже дивний вигляд мала б ця конструкція в очах покоївок та інших працівників готелю, які заходили в номер. Адміністрація завжди страшенно переймається, коли в готелі хтось помирає, а Стентон не хотів, щоб там дізналися, в якому кепському стані була його «сестра», коли приїхала з лікарні.

Цілих чотири дні він отак нею опікувався, перш ніж вона опритомніла і почала знову набиратися сил. І весь цей час міг лише розмірковувати про природу та характер цієї особистості, фактично, ще однієї версії його самого, і про космічну химерність ситуації, у якій вони двоє опинилися.

А химерність ця й справді була достеменно космічною.

Ланцюжок подій, початок якому поклав Ісаак Ньютон на два (і три) століття раніше, призвів до того, що двоє істот із двох різних світів зустрілися у третьому. В готельному номері.

Коли довгими нічними годинами Стентон сидів біля жінки, міряв їй пульс і прислухався до дихання, у нього незмінно складалося враження, наче він перебуває поза своїм тілом. Наче всі тепер уже відомі йому різні версії Г’ю Стентона в якийсь незбагненний спосіб існують окремо від нього самого. Його перше життя, що закінчилося м’ятним поцілунком незнайомки у стамбульському погребі. Друге, яке було для нього таємницею, окрім хіба того факту, що минуло воно у столітті, в якому народилася ось ця поранена жінка. І то народитися вона мала через багато років після того, як він помер. А тепер уже й третє, яке почалося тієї миті, коли ось ця його пошрамована і з голови до ніг татуйована пацієнтка залишила перший відбиток у пилюці на підлозі того погреба в Константинополі й запустила часову петлю спочатку, відправивши на нове коло і Стентона, й увесь світ.

То хто ж вона така? Через які жахіття мусила пройти? І чому? Що за світ намагалися виправити ті нові хроносити?

Щодня обмиваючи її тіло, Стентон знав уже шрами на ньому не гірше, ніж вона сама. А може, й краще, особливо ті попросту божевільні білі спагеті рубців, які вкривали їй усю спину, сідниці і тильний бік ніг. Сліди нечувано жорстоких, просто-таки несосвітенних знущань. Її пороли батогом. Шмагали дев’ятихвостою нагайкою. Сікли тонкими різками і гамселили важкими киями. Шпигали стилетами і різали ножами, кусали зубами й іклами — люди і звірі. Стріляли і палили вогнем. Озираючи сліди такої страшної наруги, Стентон відчував, як здіймається у ньому шалений гнів.

Як вона взагалі вижила після такого?

Мабуть, лише завдяки тій незламній упертості, з якою й тепер боролася проти смертоносного сепсису. Людина незламніша Стентонові не траплялася ще зроду — ні чоловік, ні жінка. Фізично він, звісно, сильніший, але за впертістю йому до неї далеко.

Таких жорстоких знущань не витримала б, одначе, навіть якась надлюдина. Очевидно, ті, хто завдавав їй мук, водночас дбали і про те, щоб вона не померла. Схоже, намагалися її зламати і відпускати в обійми смерті, а отже, й на волю, наміру не мали, аж доки не досягнуть мети. Тортурували і били, але щоразу накладали на рани шви і вправляли переламані кістки — либонь, із тих міркувань, щоб потім, коли вона трохи оклигає, знов узятися за своє.

Хто ж це робив? Кому так залежало на тому, щоб здобути над іншою людиною повну владу, цілковито підкорити її своїй