Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Промінь 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Промінь" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: Фантастика.
Книга «Промінь» була написана автором - Марина та Сергій Дяченко. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Промінь" в соціальних мережах: 

Видавництво «Фоліо» з гордістю презентує нову довгоочікувану книгу митців-фантастів Марини та Сергія Дяченків, першу за останні шість років.
Ця книга є найпершим, прем’єрним виданням цього твору українською мовою.
«Промінь» — яскравий, захоплюючий та неоднозначний філософський роман.
Перед героями постають питання про сенс існування, жертовність, змагання та дорослішання, і утримують увагу заінтригованого читача до останньої сторінки.
Четверо підлітків змушені зіграти у гру: якщо вони дадуть сенс життя кільком поколінням людей, що мандрують крізь Всесвіт до Нової Землі, то повернуть собі власний сенс життя, який було відібрано. Тільки з часом вони розуміють, що їхні «піддослідні» — не комп’ютерна симуляція, і вони самі — фігури у грі невідомих могутніх гравців, а переможець визначить майбутню долю людства.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 76
Перейти на сторінку:
Марина и Сергей Дяченко
Промінь
ДЕНИС

У свій тринадцятий день народження Денис, як завжди, вийшов погуляти з собакою, і, як завжди, спустив Джекі з повідця на краю парку. Повітря лежало, неначе вода в осінньому ставку — шарами. У затінках воно було прохолодне, але сонце гріло так ніжно і з такою іронією, що Денис усміхався, підставляючи йому лице.

На баскетбольному майданчику стукав м’ячем жилавий, високий чоловік з ранньою сивиною: Денис уже бачив його тут, вітався й був упевнений, що це просто сусід, а хто ж іще? Коли Денис підійшов, баскетболіст раптом кинув м’яча йому прямо в руки:

— З днем народження, Денисе.

— Дякую, — Денис трохи здивувався його обізнаності й кинув м’яч назад. Сусід атакував кільце, м’яч закрутився в сітці, як упіймана риба:

— У мене для тебе новини. Бачиш, твоя мати продала мені тебе.

Говорив він доброзичливо, буденно, ледь усміхаючись і дивлячись в очі. У світі повно божевільних, але сусід-баскетболіст досі здавався Денисові здоровим.

— Сподіваюся, дорого, — сказав Денис машинально й пошукав очима собаку: йому захотілося негайно звідси піти. Тим більше, що нікого, крім нього й безумця, на майданчику в цю мить не було.

— Та не продешевила, — той і досі всміхався. — Коли тобі було два дні від народження, ти загинався в кювезі, й лікарі нічого не могли вдіяти — я прийшов до твоєї матері й запропонував зберегти тобі життя за умови: коли тобі виповниться чотирнадцять, я тебе заберу.

Він злегка кивнув, немов сподіваючись на розуміння. Денисові стало холодно, і ноги перетворилися на дві панчохи, набиті скловатою. Як цей божевільний знає, що Денис народився завчасно, і його насилу врятували?!

— Але мені тільки тринадцять, — сказав він перш, ніж устиг подумати.

— От-от, — незнайомець знову кивнув, так просто й природно, неначе вони з Денисом обговорювали ціни на собачий корм. — Тобі потрібен час, щоб звикнути до цієї думки. Сьогодні я просто попередив. Через рік, у цей самий день, я тебе заберу.

— Старий ідіот!

Денис кинувся навтьоки. Добре, що Джекі примчалася на перший поклик, можливо, відчула в його голосі і жах, і відразу. Зазвичай її з парку додому виманити неможливо.

* * *

Мамі досить було кинути на нього погляд, щоб її лице стало зосереджене й стривожене:

— Що сталося?

На кухні двійнята готували сюрприз для іменинника. Денис повів маму в дитячу й причинив двері:

— На майданчику в парку — божевільний маніяк. І він мене знає.

— Ви могли познайомитися в Мережі? — мама мислила, як завжди, миттєво.

— Не знаю, — Денис задумався. День народження був зазначений у нього в профілі, отож, теоретично…

Він усміхнувся — з полегшенням.

— Знаєш, могли. У мене в профілі у «Фейсбуку» справжнє фото й день народження, і…

— Скільки разів ми говорили про безпеку в інтернеті?!

— Вибач, твоя правда… — він уже сміявся, щоправда, трохи нервово. — Цей дурень сказав, що ти «продала» мене, коли мені було два дні, і він мене «забере», коли мені виповниться чотирнадцять, і…

І тоді Денис уперше в житті побачив, як люди непритомніють.

* * *

День народження було зіпсовано, хоч мама трималася чудово. Гості нічого не помітили, або не показували знаку. Три давні шкільні приятелі гідно оцінили страви, сказали вітальні слова й майже весь вечір провели, граючи на приставці. Оля й Коля, Денисові брат і сестра, проспівали пісню, винесли саморобний торт — кособокий і зворушливий. Денис задмухав свічки. Ніколи раніше він не думав, що простенька маска спокою, уваги й веселості може виснажувати, наче добування вугілля в глибокій шахті.

Ні секунди за весь цей день, з часу лиховісної зустрічі, він не міг знайти собі місця. І нехай би він пам’ятав про незнайомця постійно — ба ні, увага на щось відверталась, він забував, а потім згадував заново, і щоразу від спогаду ставало гірше. І нехай би він думав тільки про божевільного, але мама! Уперше в житті він бачив її такою безпорадною, розгубленою і нещасною. Знепритомнівши, вона до смерті його налякала, а потім ще довго не могла заспокоїтися, починала щось розповідати й уривала, і від того, що мама, рідна скеля, перебувала в такому жалюгідному стані, Денису здавалося, що небо впало на землю.

Потім він згадав, що йому сьогодні тринадцять. Якщо одна скеля впала — інша повинна встати й підтримати її. Він не може собі дозволити занадто довге дитинство.

Увечері він чув, як батько втішав маму, переконливо, виразно, цілком даремно: «Це чийсь дурний жарт». «Це просто слова». «Чого конкретно ти боїшся? Ходімо в поліцію, напишемо заяву, якщо тобі так буде спокійніше. Повідомимо: псих погрожував викраденням дитини. Нехай божевільного замкнуть».

Денис прийшов у спальню, коли вона розчісувала волосся перед сном:

— Знаєш, це як маятник. Спершу надієшся, потім боїшся, сильніше надієшся, сильніше боїшся, і так без кінця. Дуже страшно.

Вона кивнула — зрозуміла, про що він.

— Ми зупинимо наш маятник. Я обіцяю — ніхто ніколи мене не забере. Я ж не коробка з цукерками, правда?

Вона всміхнулася.

— Усім так сподобався день народження. Наступного року запросимо більше народу, добре?

Вона майже засміялася. Потяглася до нього, накрила хвилею свого запаху, обійняла за плечі:

— Дякую. Так і зробимо.

* * *

Більше вони не говорили про незнайомця, і заяву в поліцію не понесли. Тільки якось, через місяць після події, мама запитала в машині, від’їжджаючи від шкільних воріт:

— Який він був?

Денис не перепитував, про кого мова.

— Високий, років сорока. Худий.

Мама кивнула, дивлячись на дорогу:

— Я була сама не своя…

1 2 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Промінь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Промінь"