Лаванда Різ - Уламки паралелі, Лаванда Різ

Глава 28

- Робе, Хелл пропав! - стривожено, прокричала Сара, помітивши свого хлопця серед невеликої групи мутантів. Ксан задраював ворота форту і дівчина тільки зараз звернула увагу на вираз їхніх обличь. - Що ще? - видихнула вона бліда, як смерть.

- Я хотів вбити Іва, - ледве стримуючись від гніву, процідив Павук, обертаючись до неї. - Не знаю, що мене стримало в останній момент. Ми залишили його зовні і дали йому дві хвилини, на те, щоб він ніс ноги геть. Через нього, через його егоїзм і помилкове рішення загинула половина моїх хлопців і мало не загинув Хелл. Може для тебе це стане ударом, але я більше не збираюся терпіти його поруч з моєю родиною. Тому що тепер Ів мені ніхто!

На спотвореному обличчі Павука застиг вираз немислимого болю і обурення, і на цей раз Сара не посміла виступити на захист Іва. Хоча її оніміла душа стала повільно сповзати в холодну і темну прірву. І ця прірва росла в її раптом розірваному серці одна половина якого належала Павуку, а друга половина, яка всупереч всім демонам Іва продовжувала любити його. Сара заплющила очі, задушивши в собі бажання застогнати.

- Та ... де все-таки Хелл? - вимовила вона, прийнявши одне з непростих рішень у своєму житті. В її піднятих на нього очах Павук побачив, з яким сумом вона подумки відпускає Іва.

- Ти чимось до чортиків налякала Хелла. Він ховається, - відчувши брата, Павук і сам здивовано насупився. - Що ти йому таке сказала?

- Хеллу ще не можна підніматися, - скрушно промовила Сара слабким голосом , відчуваючи, що душевні терзання відняли у неї останні сили. Вона опустилася на землю де стояла. - Шви ... можуть розійтися. ... Передай йому, що я розчарована як ніколи. І що його вчинок тільки дав мені зрозуміти, що друзями ми з ним ніколи не станемо.

Нехай Павук не зовсім зрозумів, що сталося між нею та Хеллом, але зате він абсолютно ясно усвідомив, що кохана обрала його любов, відмовившись від почуттів Іва. Похмурі важкі почуття, що здавлювали йому груди вмить відпустили арахноіда. Окрилений він підхопив Сару на руки, міцно притиснувши її до себе.

- Як же я кохаю тебе, - тільки й прошепотів він.

Через добу, рівно стільки спала Сара відновлюючи сили, його сповнені любові поцілунки змусили дівчину прокинутися, заповнюючи її душу  непереможною силою свого почуття. В його обіймах вона відчувала себе якимсь скарбом, бажаною, єдиною і захищеною. Через їхній зв'язок не потрібні були навіть зайві слова - погляд і душевні фібри, що виділялися зшивали проведені разом години та хвилини, доповнюючи фарбами їхні стосунки.

Спочатку, подумки Сара не один раз намагалася намацати зв'язок з Івом, щоб хоча б на відстані з'ясувати де він і як тримається, але кожна її спроба натикалася на порожнечу. Нічого. Вона забороняла собі думати, що з ним могло статися непоправне, вона з жахом гнала від себе геть подібні думки. Замість цього Сара заспокоювала себе, що через остаточний вибір їхній  зв'язок з Івом просто обірвався. Що він блукає десь навколо ковпаків, гризучи заради власної вигоди, завербованих і прошитих ним людей. Що коли-небудь вони ще обов'язково побачяться, коли Ів змириться з неминучим. Тому що її любов до Павука, що зв'язувала їхні глибокі емоції, і тепла прихильність до решти братів дійсно взяли верх над заплутаним і божевільним тяжінням до Іва.

Тільки через чотири дні після того, як вона наклала останній шов на ранах Хелла - він здався їй на очі. Весь цей час йому майстерно вдавалося уникати зустрічей, хоча Остін був всього лише невеликим фортом, чиї приміщення і закутки вона обходила кожен день по кілька разів, але цей упертюх немов умів ходити крізь стіни. І ось тепер він сидів на лавці в збройовій, відмитий , якимось дивом роздобувши собі чистий майже цілий одяг. Сидів і спокійно підпилював здобуту в бою рушницю, роблячи собі обріз.

- Так і знай, я з тобою не розмовляю! - ображено заявила Сара, насупившись і стиснувши губи. У кімнаті крім них нікого більше не було. І вона дійсно відчувала себе ображеною. Тільки ось Хелл, піднявши на неї голову ... раптом посміхнувся. І це був перший раз, коли вона побачила цього арахноіда усміхненим. Його зелені очі блиснули. У Сари в прямому сенсі відвисла щелепа:

- Та ти знущаєшся, - пробурмотіла вона, не зводячи з нього очей.

Хелл зухвало розгорнув плечі і кивнув.

- Я хочу бачити як заживають твої рани! - зажадала Сара, відчувши, що знову сердиться. - За кого ти мене тримаєш, Хелл? Упертий ти віслюче!

- А ти непослідовна. Тільки що погрожувала зі мною не розмовляти, я навіть зрадів, - піддівши її з похмурою іронією, Хелл задер футболку. - Тільки цур руками не чіпати!

- Навіть якщо ти будеш мене благати доторкнутися до тебе, - прошипіла Сара, уважно розглядаючи стан його ран. - Я краще укушу себе за руку, ніж доторкнуся до тебе, Хелл!

- Ти ж не забула, що я арахноід, так? - серйозно запитав він, і його очі при цьому таємничо примружилися. - А то здається мені ти не на тому зациклилася.

- Ти не посмієш мені навіювати, - впевнено видала Сара, здерши підборіддя, зухвало схрестившись з ним поглядом . І Хелл раптом знову посміхнувся, похитавши головою. У наступну секунду вона просто відчула поштовх - і ось вона вже безпорадно притиснута обличчям до стіни, Хелл міцно тримає її руки над головою, а його тіло не дає їй поворухнутися:

- Навіщо ж навіювати? - прошепотів він, при цьому легенько вкусивши її за мочку вуха. - Ти сама собі вигадаєш, наша маленька відважна дурепа. Не можна мене недооцінювати і плювати на мої принципи. Якщо ти коли й  доторкнешся до мене - то тільки коли я тобі це дозволю. Але ти ніколи не заскочиш мене через мою слабкість. Контролюю я, а не ти. Навіть якщо ти і викликаєш у мене бажання. І запам'ятай, Саро Флемінг, не дай боже  тобі побачити, як я даю волю своїй суті. ... І ще, спасибі, що ризикувала заради мене, - губи Хелла, побіжно торкнулися її шиї - прошивши Сару тремтінням з ніг до голови.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍