Марина та Сергій Дяченко - Печера

Це ж попруть з роботи… Доведеться на пляжі красуньок фотографувати, як думаєш?

Вона мовчала.

— Пауло, — сказав він пошепки. — Ти хоч…

Зіщулився під її поглядом. Пустив угору товсту, наче котячий хвіст, цівку диму. Розкрив рота, намагаючись щось сказати, і закрив знову.

— Саво…

Отоді він і сказав своє «Так». І Паула перевела дух.

— Так, — повторив Сава. — Може, я тільки заради цього й перейшов на ваш четвертий канал… Може, оце й уся користь від мене в житті…

Паула встала навшпиньки й поцілувала його в щоку.

Їй стало весело. Безтурботно й весело, і нітрохи не хотілося спати.

Уранці побачивши її, Лора скорчила плаксиву пику — тобто вона, ймовірно, думала, що саме такий вигляд мають усі, хто висловлює співчуття; Паула поклала край її старанням, кинувши крізь зуби холодно-глузливе:

— Мовчи.

Лора затнулась, і очі в неї стали як велосипедні колеса.

Телефон на Розганяєвому столі був демонстративно вимкнений. Слухавка лежала поряд з апаратом на столі, лежала на спинці, наче дохлий жучок, короткими гудками вгору.

Розганяй теж хотів співчувати — та Паула не дозволила. Придушила соплі в зародку, напористо запитала, яка доля анонсованої передачі, і почула саме те, що й сподівалася почути. Розганяй присідав і перепрошував, співпереживав Ковичу й перепрошував знов, але який сенс робити презентацію вистави, якої вже, по суті, немає?!

Паула стрималась, і тому Розганяй не довідався, який він боягуз і зрадник. Заохочений її мовчанням, він навіть дозволив собі поцікавитись: а що, вистава справді така приголомшлива, як кажуть? Тобто була така приголомшлива?..

Паула стрималася знов.

У приймальні змучена Лора побивалася над незмовкним телефоном, наче молода мати над ридаючим малям.

— Я не можу вже… обривають… усім цікаво, вийде передача чи ні…

— А ти що кажеш? — байдуже запитала Паула.

Лора стенула плечем:

— А що я можу… Кажу, передача «Портал» буде за розкладом, а про зміст питайте пана Миреля…

Паула посміхнулася.

За ранок у двері Раманової квартири чотири рази дзвонили сусіди. Здавалося, розбурхалось усе місто — по дорозі на студію Паула наслухалася балачок в автобусі. Усі були в курсі подій, але ніхто нічого не знав точно; чутки вперто повторювали, що передача про заборонену виставу відбудеться за будь-яких умов, що охочі зможуть ставити питання по телефону — режисерові, акторам і представникам Триглава…

Паула слухала ці балачки, вуха її палали, а по дорозі за автобусом, не обганяючи, проте й не відстаючи, тяглася сіра, така сіра машина. А в машині — Паула була в цьому переконана — повз зелений світлячок по вікну монітора…

— …от і я кажу, — ображено підсумувала Лора.

Касету з «оглядовою екскурсією по театрах столиці» було витягнуто з якоїсь дальньої комірчини, це справді був огляд, причому торішній, однак якісний. Повідомивши начальство, що має намір сьогодні працювати як завжди, Паула сумлінно переглянула касету, а потім замовила монтажну, щоб звести основний блок із заставкою передачі «Портал».

У монтажній її чекав Сава.

І, щільно зачинивши обладнані звукоізоляцією двері, Паула витягла з-за пазухи — зі складок величезної, не її розміру, чоловічої куртки — самотню немарковану касету.

Передача йшла в ефір о шостій.

Режисери-ефірники вечеряли, не покидаючи бойового поста; власне, вечеря ця плавно виростала з обіду. Ефірники любили попоїсти і їли постійно; о пів на шосту Паула, бліда, з червоними плямами на щоках, покликала Розганяя в маленьку переглядову кімнату номер дев’ять. Їй терміново треба було показати шефові один цікавий для нього матеріал.

Розганяй не розумів, що за поспіх, однак пішов; посадивши його в крісло, Паула згадала, що забула матеріали для перегляду в кабінеті.

Розганяй не здивувався — дивно було б, якби Паула Німробець нічого не забула; вибачившись, Паула вибігла з переглядової, оглянула порожній коридор і замкнула кімнату номер дев’ять ззовні.

Звукоізольовану кімнату номер дев’ять. Закріплену — Паула спеціально дивилася журнал — сьогодні до півночі за паном Мирелем.

Електронний годинник над дверима показував двадцять до шостої.

Балакучі ефірники враз замовкли, коли вона з’явилася. Усі знали, що скасовану передачу готувала саме Паула і що на скандальній виставі була присутня теж вона; всім так і хотілося запитати: ну як?

Утім, ефірники завжди були найбайдужіші люди на студії, і ніяковість швидко змінилася бурчанням — чому ДОСІ касета з передачею не на місці?!

Вона вибачилась, послалася на раптові зміни в планах, поскаржилася на кровопивцю Розганяя; її підтримали. Ефірники традиційно не любили Розганяя; жилавий хлопець, розвалившись у кріслі-крутилці, простяг руку:

— Давай!

І Паула вклала в цю руку касету.

З передачею «Портал».

І сіла поруч, на вільний стілець. У правому верхньому кутку пульта стрибали цифри, що демонструють вибіркову статистику; передачу про садівництво дивилися зараз три відсотки можливої аудиторії. Зрештою, від подібних передач багато й не вимагали.

За дванадцять шоста ефірники галасливою юрбою зібралися пити каву прямо в апаратній; Паула наморщила носа й оголосила, що не терпітиме сигаретного духу. На неї покосилися здивовано-, однак, побурчавши, вирішили навідатися в найближчий кафетерій, тим більше що випусковий — жилавий хлопець — не курив.

За вісім шоста, коли на магнітофоні вже світилися всі лампочки, як належить, у двері зазирнув збуджений Сава:

— Славеку, на хвилину!

— У мене ефір, — невдоволено пробурчав випусковий Славек.

— Пауло, підстрахуй його… Славеку, ну на хвилинку!..

— З мене премію знімають за недбалість в ефірі…

— Та на секунду! Вийди, будь людиною… Тут така штука… Здуріти можна!

За три хвилини шоста Сава повернувся. Непоштивим жестом заштовхав у апаратну блідого до жовтизни Рамана Ковича. Крутнув коліща, відрізаючи замкнутий світик пультів та яскравих екранів од іншого, великого, ворожого світу.

— Де він? — уривчасто запитала Паула.

— У туалеті, — сказав Сава трохи винувато. — Він… одно слово, в туалеті.

Кович мовчав. Стояв, наче сутула примара, байдужий, дратівливо апатичний; уся його енергія вихлюпнулася вчора. Сьогодні, здається, йому було вже все одно.

Паула скоса глянула на дані статистики — і здригнулась.

Глядачі прибували, наче вода в басейні. Їх було вже двадцять… тридцять… сорок п’ять відсотків, а цифри все стрибали, Паулі стало холодно, вона рефлекторно обхопила плечі руками.

За одну хвилину шоста.

У переглядовій номер дев’ять рвався на волю, гатив у оббиті корком двері знавіснілий Розганяй. У кафетерії накачувалися чорною рідиною ефірники; про долю випускового Славека Паулі лишалося тільки здогадуватись. Проносним його Сава нагодував, чи що?

— Розгін, — сказав Сава не обертаючись.

На трьох віконцях з дев’яти крутився однаковий рекламний ролик, а маленька цифра «чотири» у правому верхньому кутку мала нагадувати глядачеві, на якому каналі працює його телевізор. Дані вибіркової статистики показували, що вісімдесят п’ять… ні, вісімдесят дев’ять