Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

— Риль! — дракон схопився з місця і кинувся в воду.

— Ні, ну які ящірки пішли невдячні. Ти їх з води, а вони назад лізуть! — похитав головою Корін, зручніше вмощуючись на каменях. Поруч підповз, розтираючи горло, недопридушений драконолог.

— Але які живучі! — захоплено просипів він, спостерігаючи, як Ласті витягує з води Риль і цілителя, що волочився за нею.

Незабаром Стік приєднався до магів, синхронно з драконологом потираючи горло. Ящірка, не церемонячись, витягла його за шкірку з води і викинула на берег.

— Ніякого поваги, — поскаржився цілитель, — а вже вдруге йому життя рятую.

— І жодної подяки, — погодився Корін.

— Але живучі! — підвів підсумок драконолог.

Всі троє не могли відірвати очей від пари на скелях.

— Може, підемо? — першим отямився Корін, — а то незручно якось, — він кивнув на сестру, що завмерла в обіймах дракона.

— Куди? — простогнав цілитель, обводячи рукою з десяток скель і бушуюче навколо них море.

Хірано встав і з виглядом героя-рятівника нації, що йде на мученицьку смерть, попрямував до дракона.

— Е-е-е, — прокашлявся він. Полум'я в очах ящірки застережливо заколихалося, — шановний Ластіране… Ластіран, я не помилився? Ні, слава Творцю! Я, як майбутній наставник вашого асхалута, — тут маг запнувся, обпікшись об лютий вогонь, що спалахнув в очах дракона.

— Хірано, дозвольте мені, — на допомогу драконологу прийшов Тарк, — Ластіране, привіт! Радий, що ти вижив, хоча чесно сказати, рятували ми не тебе.

Дракон невдоволено зашипів. Риль обернулася і кинула докірливий погляд на емзеспівця.

— Тихо, зате я рятувала тільки тебе.

Ласті завмер, з невірою посміхнувся, провів рукою по волоссю дівчини і полегшено видихнув, немов тільки зараз усвідомивши, дівчина, що притулилася до його грудей, — жива і не є тінню спогадів. Так, він готовий порвати глотку будь-кому, хто посміє відібрати у нього Риль.

— Бачу, тобі є, що втрачати, — Тарк з усією очевидністю йшов по межі, але інакше ящірка не погодиться навіть на переговори, — на спір, ти мрієш вибратися звідси живим і неушкодженим? Ми можемо допомогти тобі і твоїм братам.

— Щось ти занадто часто пропонуєш нам допомогу, — невдоволено рикнув Ласті. Як і будь-який дракон, він терпіти не міг безпорадності. Прийняти допомогу чужака — все одно, що визнати власну слабкість.

— Ласті, — тихенько попросила Риль, уткнувшись носом в широкі груди дракона. Насамперед той висушив її та свій одяг, і дівчина нарешті зігрілася після довгого стояння в холодній воді. У відповідь тяжко зітхнули. Схоже, зараз хтось усвідомив, що слабкість — це не просто слово. Ні, в його випадку воно має дві руки, дві ноги і зветься дзвінким, ніби гірський струмок, ім'ям — Риль.

— Говори, — прогарчав дракон. Тарк зібрався. Якщо його мова не визнають переконливою, то шансу виправити сказане у нього не буде.

— Ластіране, твої товариші добре б’ються, але тварі занадто швидкі, навіть для драконів. Якщо кожен з них візьме на спину одного з моїх людей, разом ми легко впораємося з вашими ворогами.

— Карохеди, — глухо відгукнувся Ласті, — їх звуть карохедами.

— Так, хоч хакеди, — махнув рукою маг, — у нас є досвід подібних боїв, не на драконах, звичайно, але гірські шрени не менш верткі, ніж ваші карохеди.

— Я… — завагався Ласті, приймаючи рішення, але притиснута до грудей дівчина не давала йому інших варіантів відповіді, — обговорю це з іншими.

Він з жалем відступив від Риль і ступив спиною вниз зі скелі в море. Під загальний «ах» через скелі виринув смолисто-чорний дракон і низько над водою поплив навколо острова.

— Показушник, — сплюнув Стік, все ще сердячись на дракона.

— Є перед ким, — заступився за нього Тарк, багатозначно дивлячись на Риль.

Та мимоволі почервоніла, але тут же стримала себе. Який сенс червоніти, коли їх обійми і так всі бачили.

— Що ви задумали? — примружилася дівчина.

— Все просто. Асхалути тримають щити, але не можуть атакувати, дракони атакують, але потрапляти по тварям у них не виходить. Висновок — цим сірим літунам потрібно крильця підрізати, щоб ящіркам було простіше по ним плюватися. Ось цим ми і займемося. Ти як? Зможеш тримати щит?

Риль кивнула. Вона була, звичайно, не в найкращій формі, але це скоріше відносилося до фізичного стану. Джерело повне.

Ласті заклав ще одне коло, потім стрімко зірвався вниз, і через мить постав перед людьми в людській подобі.

— Ми згодні. Риль, ти полетиш зі мною? — трохи напружено запитав дракон.

— Звичайно, — відповів за неї Тарк, — а я її прикрию.

Ласті обвів завзятого мага неприязним поглядом, але війна — не найкращий час для з'ясування стосунків. Хоча подумки він разів десять нахабного мага придушив, розтерзав і спалив, а попіл розвіяв над морем.

Глава 32

Над сіро-чорними скелями один за іншим знижувалися дракони. Вони зависали на пару секунд в повітрі, приймаючи на спину другого пасажира, і знову злітали в небо. Перемога або смерть. Іншого не дано. Поразка не приймається, бо занадто страшною ціною вона обійдеться тому, хто програв. Повернутися додому вони зможуть, лише убивши всіх тварюк, всіх до однієї. Не варто втрачати час. Зараз розклад: десять тварин проти шести драконів, шести асхалутів і шести магів. Але хто знає, чи не прийде до противника поповнення?

Як Тарк і припускав, з допомогою магів справа пішла швидше. Все-таки паралізуюча павутина — річ хороша. Головна її перевага — розмір. Нитки розкидаються метрів на двадцять-тридцять і захоплюють пристойний шматок неба. Головне — не ловити гав і швидко спалювати порожні павутини, поки в них не потрапили свої.

Звичайно, ці туманні засранці примудряються ухилятися і від павутини, але не завжди. Ось одна повисає в повітрі, замотана в кокон. Влучний плювок, і кокон спалахує яскравим багаттям, всередині якого згорає карохед. Згорає без сліду, і навіть попіл не падає в океан.

Драконолог застосовує щось своє власне, але не менш ефективне. Сидячи на спині Фестіграна, він помахом руки посилає в противника ніжно-бузкову хмару. Потрапивши в тварюк, ті хоч і не завмирають повністю, але починають рухатися в рази повільніше, збільшуючи ефективність драконівського вогню.

Коли остання тварюка зникла в палаючому коконі, Риль зітхнула з полегшенням. Озирнулася навколо — ще двох активно ганяли неподалік, жити їм залишилося явно не довго. Можна розслабитися або…?

На жаль, на цей раз «або» виявилося сильніше. З сірої хмарної ковдри виринув ще один десяток. І вела поповнення моторошна синяво-чорна тварюка, при погляді на яку у Риль у животі немов шматок льоду оселився. Згусток темряви впевнено кинувся в самий центр затухаючої вже битви, але, раптово змінивши траєкторію, відхилився