Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

сяк-так підвівся на ноги, ледве встигнувши ухилитися від чергового плюха в обличчя. Хвиля розчарування прокотилася повз, зігнавши зло на скелях.

— Риль, не знаю, чи діє твоя кров, але я спробую підстібнути його регенерацію стандартним способом. Коли закінчу, спробуй його покликати, ти зараз єдине, через що він може повернутися зі своєї тривалої прогулянки за межу.

Дівчина кивнула. Покликати вона може, так, вона такий крик влаштує, нехай тільки спробує її не почути.

Цілитель завмер, зосереджено накладаючи зцілюючі плетіння. Риль перейшла на магічний зір. Синьо-білі нитки перетинали тіло дракона, зрощуючи порвані кровотоки, відновлюючи зламані кістки. Дівчина повернулася назад в реальний світ, зробила знак Коріну. Той пірнув під головою дракона, опиняючись за спиною у цілителя. Обережність була не зайвою. Стік, забувши про всі свої неприйняття, зараз викладався по повній. І якщо вчасно не зловити його обм'яклу тушку, то плавати йому поруч з драконом спиною вгору.

Стік накладав останні плетіння. Схоже, прийшла її черга. Риль прикрила очі, зосередилася. Де, де ти, викрадач її серця, старший брат, бойовий товариш, а за сумісництвом її перше кохання? Перші кілька хвилин Риль просто повторювала на різні лади його ім'я, ласкаво умовляла відгукнутися, навіть в любові зізналася, разів зо п'ять. Тиша. «Ну, ні, зараза луската, ти мені винен і винен ще багато. Як мінімум, квіти, стояння на колінах, а ще серенаду під вікном. І я не я, якщо всього цього не буде!». Давно Риль не лаялась з таким натхненням. Луската зараза, літаючі мізки з хвостом, щоб він у нього відвалився, і плювалка з крилами були найпристойнішими. Чув би її братик, а то досі вважає її пай дівчинкою. Риль вже майже видихнулась, вигадуючи «ласкаві» прізвиська одному дракону, коли вловила невпевнений слабкий відгук.

— Риль?

— Аааа! — радісний крик струсонув її і чужу свідомість.

— Можна було і не кричати, — невдоволено відповів дракон, — я і так тебе добре чую. Навіть занадто добре для… Риль, ти що тут робиш?

Це несправедливо. Так, вона хвилин десять вже надривається, намагаючись до нього догукатись, а хтось незадоволений її присутністю.

— Вибач, Рильченя, я просто не очікував тебе почути.

Не чекав він, а мати нахабство вмирати — це можна? У відповідь прийшла хвиля такої любові і ніжності, що дракон був тут же прощений і помилуваний.

— Ні, ну хто так атакує! — Ханар аж підстрибнув від обурення, спостерігаючи, як чорний дракон намагається потрапити в юрку тварюку. Та спритно ухилилася від вогняного згустку, відправивши у відповідь чорнильну пляму.

— Скільки вони ще протримаються? — поцікавився Тарк.

— Недовго. Як тільки асхалути не зможуть тримати щити, хвилини драконів будуть полічені, — Хірано озирнувся на групу порятунку одного лускатого, — боюся, прийшовши до тями, ця ящірка кинеться в бій, причому не на самоті.

— Може, по голові… і не будемо питати його думки? — запропонував Ханар.

— Ні, — Тарк примружив очі, не відриваючи погляду від повітряного бою, — ящірки нічого не роблять просто так. Ми не можемо залишитися зараз в стороні. Є в мене підозра, що вони щось серйозніше, ніж мисливські угіддя, з сірими тварюками не поділили.

— Перший раз бачу подібних істот, які не мають тілесної оболонки, — Ріглі висловив вголос загальну думку.

— Здається, у мене є ідея, — зірвався з місця Хірано, досить спритно стрибаючи по каменях вниз.

— Е-е-е, — Ріглі з Ханаром проводили танцюючого драконолога здивованими поглядами. Тільки Тарк розуміюче зітхнув і, несподівано скорчивши хитру моську, поцікавився у підлеглих:

— На драконі політати ніхто не хоче?

— Командире, — розвів руками Ханар, — це питання чи наказ?

— Це єдина можливість витягнути ящірок звідси в живому вигляді. Піти під час бою вони не можуть. Оборону тримати у них ще якось виходить, а ось з влучністю явні проблеми. Без нас їм не впоратися.

— Але командире, якщо вліземо в цю повітряну м'ясорубку, як самі йти будемо? — обережно поцікавився Ріглі.

— Думаю, нас не відмовляться підкинути назад.

«Риль!» — чийсь відчайдушний крик вирвав дівчину з ніжного полону, яким Ласті огорнув її свідомість. Вона з небажанням повернулася в реальність. Та пригнічувала. Крижана вода дуже мало підходила для купання, і свої ноги дівчина відчувала насилу. Але не дарма кажуть, що любов дає крила. Мокра, замерзла, слабка від втрати крові, майже посивіла через одного дракона, Риль все одно була щаслива.

— Риль, — драконолог метався на березі, намагаючись одночасно знайти спуск вниз і передати інформацію, — потрібно, щоб Ласті прийняв другу подобу, обов'язково потрібно.

— Ласті, — Риль з насолодою пірнула назад в хмару тепла і любові, — ти зможеш зараз перетворитися?

— Спробую, — з невпевненістю відгукнувся дракон, і в ту ж секунду лускате тіло, що лежало до цього на воді, зникло, а чоловіча фігура, що виникла на її місці, стала повільно занурюватися в глибину.

— Коріне! — відчайдушно закричала Риль. Маг кинув повислого на його руках цілителя, і кинувся до дракона, але Стік, проявивши класову несвідомість, почав тут же занурюватися в воду.

— Так, запорталься все! — вилаявся емзеспівець, в два кроки опиняючись близько Риль. — Тримай! — він схопив її руку, всучив комір напівнепритомного цілителя і рвонув до потопаючого дракона.

— Риль, давай я допоможу, — Хірано, нарешті, спустився до води і зараз пробирався до дівчини.

— Краще Коріну допоможіть, — порадила Риль, міцніше стискаючи пальці на слизькому комірі мага. Підступні хвилі так і норовили вирвати цілителя з її рук і потягти на глибину.

Драконолог одним поглядом порівняв дрібного худого цілителя, чия голова зараз стирчала над водою, і здорову, сильну фігуру дракона, яку Корін нешанобливо тягнув за волосся до берега, і прийняв правильне рішення.

— Тримайся, дівчинко, я швидко.

— І начебто менше став, — натужно сопів Корін, — а важкий, зараза, ніби цілого дракона тягнемо.

— Цікава теорія, — відгукнувся Хірано, витягуючи Ласті за плечі на камені, — треба буде порівняти їх вагу в першій і другій подобах. Може, є якась закономірність?

— А ви, маестро — мрійник, ой-йо, — Корін видихнув крізь зуби. Послизнувшись у черговий раз, він боляче вдарився коліном об гострий камінь, — хто ж вам дасть драконів зважувати?

Нарешті тіло витягли з води і поклали його на камені.

— Живий? — запитав Корін, без сил падаючи поряд, щоб перевести дух.

— Зараз перевіримо, — Хірано нахилився над тілом, розстібаючи сорочку, — цікаво, серце у них так само зліва?

Раптово драконолог сіпнувся, але тут же завмер, дивно захрипів і вхопився руками за горло, намагаючись розтиснути зімкнуті на шиї пальці. Марно, дракон, навіть не відкриваючи очей, тримав мертвою хваткою.

— Маг! — повівши носом, прошипіла ящірка.

— Маг, — погодився Хірано, але вирішив збільшити свої шанси на виживання, — той самий, який врятував вашого асхалута.