Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

Ріглі, бурмочучи щось незрозуміле собі під ніс, вибудував координати і кивнув Хірано. Драконолог прибрав купол. Дощ, діставшись до подорожніх, з подвоєною силою накинувся на магів, зганяючи на них свою злість. Крізь пелену дощу чужорідної темною масою повис портал.

— Ріглі, давай прив'язку, — скомандував Тарк, приймаючи плетіння порталу.

— Командире, — завив маг, — тут кругом одна вода.

— Шукай, як хочеш, але плавати я сьогодні не маю наміру, вистачить з мене і цього дощу.

Командирський стусан подіяв благотворно, і за пару хвилин Ріглі радісно повідомив:

— Є. Кілька скель, але нам багато і не треба, танцювати ми там не збираємося. Та й об'єкт поруч.

Чужий світ зустрів їх не гостинно. Темно-сіре небо низько нависло над морем, високо здіймалися хвилі, немов намагаючись втекти від похмурої хмари, що повільно, але вірно заходила справа. Вітер підштовхував їх у спину, зриваючи з особливо повільних білі шапки піни.

Вгорі в темній сірості металися дракони. Їх було рівно п'ять. Збоку здавалося, що ящірки вирішили затіяти веселу гру в квача. Вони різко пірнали вниз, злітали вгору, піруетом йшли в сторону, плювали в порожнечу вогняними згустками. Риль тільки головою похитала, дивуючись. Потім перейшла на магічний зір і похитнулася від подиву. Між драконами носилися з десяток сірих сутностей каплеподібної форми, розміром з дорослу людину. Верткі тварі безперервно атакували, кидаючись в супротивників чорнильними згустками чистої енергії. Асхалути поки успішно тримали щити, а ось дракони безуспішно намагалися потрапити в сутностей, що легко ухилялися від вогняних плювків.

Чорне тіло безвольно коливалося в хвилях близько скелястого берега. Зламані крила розпростерлися на темній воді, гостре каміння дряпало луску, намагаючись дістатися до ніжної шкіри. Голова дракона то з'являлася з води з черговою хвилею, то йшла в глибину.

— Ласті! — тонкий дівочий крик пронісся над морем. Риль кинулася вниз до темної води, що вирувала серед скель.

— Риль! — слідом за нею рвонув Корін, намагаючись зупинити сестру, що вже неслася по слизьких каменях, і врятувати її кінцівки від перелому.

— Стік! — командир кивнув цілителю, — роби що хочеш, але ящірка повинна вижити.

— Що я тобі, ветеринар чи що, — пошепки пробурчав Стік, обережно спускаючись до води. Він і в найстрашніших кошмарах не міг припустити такий безславний поворот своєї кар'єри. Його, дипломованого цілителя, відправили лікувати лускову рептилію!? Якби ще в людській подобі, але в первозданному вигляді? Дякую покірно.

Драконів Стік недолюблював, причому давно, а після того, як чорнява нахабна тварюка забрала у нього з-під носа місцеву красуню, неприязнь перейшла в тиху ненависть. І зараз маг просто розривався між своїм почуттями, наказом командира і боргом цілителя лікувати будь-яку живу тварину, якою б неприємною вона тобі не була.

Корін, відчайдушно лаючись, встиг в останню мить перехопити Риль і запобігти її безголовому стрибку в море прямо на гострі скелі.

— Схлопни мене портал, Риль, ти зібралася першою відправитися за межу? Ні? Я так і думав. Пару метрів лівіше є пристойний спуск у воду, і пусти мене першим. Я спущуся і допоможу тобі.

Опинившись у воді, дівчина кинулася до дракона, обняла його голову, притулилася до такої незвично холодної луски. Сльози змішалися з солоною морською водою.

— Ну, що ти, не переймайся. Ти жива, значить він теж, — спробував підбадьорити її брат.

— Ні, я точно божеволію, — бурмотів Стік, обережно спускаючись в воду, — і як я буду лікувати цього дракона, якщо бачу його в такій подобі вперше, ні, брешу, вдруге, але про перший раз краще взагалі не згадувати.

Цілитель зістрибнув вниз, відразу опинившись по пояс у воді, чергова хвиля змусила його похитнутися, але маг встояв, без всякої поваги вчепившись у крило дракона.

— І ніхто ж не оцінить, — зітхнув він, з тугою оглядаючи пацієнта. Він хотів було підняти віко і заглянути хворому в очі, але в останній момент передумав. Хто знає, може, у ящірок це прирівнюється до смертельного образи.

— Так, Риль, ніжні обійми — це, звичайно, добре, але в даному випадку вони малоефективні. Знаєш, якби любов могла зцілювати, на світі жилося б набагато простіше, та й розлучень, напевно, не було б зовсім. Нам, схоже, знадобиться твоя кров. Готова? Чудово. Коріне, тримай голову цієї ящірки з іншого боку. Ух, яка у неї гнучка шия, завжди хотів мати таку. Тепер зрозуміло, чому він досі не потонув. Риль, відпускай цю голову і йди сюди. Ні, постривай, ще не відпускай, — передумав маг, бачачи, як дівчина намагається утримати рівновагу на слизьких каменях, — давай сюди руку, бачиш он ту скелю? Чудовенько! Тримайся за неї. Зручно? Коріне, якщо ти думаєш, що я один зможу підняти цю махину над водою, то ти сильно помиляєшся! Бач, відростив голову, а мізки як були куцими, так і залишилися. Коріне, відпусти його поки в воду, не тримай на вазі, а то видихаєшся завчасно. Що, я сам попросив підняти? Це була перевірка, можеш опустити поки. Коріне, не думаю, що твоїй сестрі варто знати ті слова, що ти щойно сказав. Риль, не стій стовпом, давай руку. Крові боїшся? Не знаєш? Зараз перевіримо.

Цілитель одним рухом зробив розріз на зап'ясті дівчини і став акуратно наповнювати повітряну кулю її кров'ю. Заповнивши її наполовину, зупинив кров, затягнувши поріз.

— Ну, думаю, вистачить, а то ви у мене тут удвох трупи зображати будете, — Стік з задоволеним виглядом оглянув висячу в повітрі кулю з червоною рідиною всередині, — ти як? Стояти можеш?

Риль кивнула. У вухах шуміло, ноги підгиналися від слабкості, але стояти вона могла.

— Відмінно, — зрадів Стік. Риль вже не раз відзначала, чим сильніше хворий пацієнт, тим оптимістичніше налаштований цілитель, немов його оптимізм заразний і може передатися хворому разом з ліками.

— Ну, приступимо, — маг обхопив голову дракона однією рукою, другою намагаючись розсунути його пащу, — Коріне, підводь, ось так, і до мене нахили. Ох, і зубаста тварюка. Риль, не звертай уваги, це я ласкаво.

Стік поднапружившись, розтиснув щелепи, зафіксувавши їх у такому положенні, потім акуратно просунув усередину кулю з кров'ю. «Ти мені будеш винен, лускатий, — пробурмотів цілитель, пірнаючи в пащу до дракона, — і тільки спробуй мене з'їсти».

Він, трохи провозившись, притиснув вниз язик дракона, пропхнув кулю в глотку, потім відправив імпульс, змушуючи того проковтнути ліки, попередньо виринувши з пащі. З бридливим виразом оглянув стікаючу з рук в'язку слину, спробував її струсити. Відвернувшись на чистку, він забув про фіксуючу щелепи прив'язку, і ті зі стуком зачинилися прямо перед його носом. Від несподіванки цілитель відсахнувся, втратив рівновагу і тут же опинився з головою у воді. Через секунду він виринув,