Лаванда Різ - Душа дракона, Лаванда Різ

Розділ 37

... З ранку їй було так спекотно, піч у комірчині Елтона розжарилася, а ще ці хвилі відчаю, які робили її байдужою до самовідчуття. Єдине, що вона одягла - це нижню сорочку, ні штанів, ні панчох. Вже тут тарр змусив її надіти зверху теплу сукню та кожух, але під спідницею нічого не було. І ось тепер Шай безсоромно розглядав її оголені стегна.

- Ні, не треба! - благала вона, розуміючи, що вмовляннями дракона не зупинити, що благання беззахисних дівчат лише розпалюють драконівську хіть, але все ж вона спробувала чинити опір. - Я не можу, я не готова, це проти моєї волі! Я не хочу тебе, владика!

- А я хочу, - посміхнувся Шай, обпаливши її поглядом чорних немов сп'янілих очей. - І вже давно. Кілька років хочу тебе. І в моєму бажанні мене ніщо вже не зупинить, бо я нарешті з’єднався з … - чомусь не доказав він, але вона навіть не звернула на це уваги.  

Джин заплющила очі, коли його пальці доторкнулися до її лона, чекаючи грубості та насильства з його боку. Але коли у місці, де тільки що торкалися його пальці - опинився його язик, Джин широко розплющила  очі, видавши дуже розгублений та здивований подих. Його язик, не очікувано ніжно, ковзав по складкам вгору-вниз, проникав всередину і знову виринав з натиском, беручись цілувати.

Джин дихала глибоко та часто. Вона була розгублена від того, що збудження нахлинуло абсолютно всупереч її бажанням. Відчуття, які їй дарував Шай, язик, який виробляв неймовірні речі, приносили їй ... задоволення. Це моторошно дратувало і одночасно приводило її у  захват. У п'ючись пальцями в її стегна, він не зупинявся, в результаті змусивши її стогнати та вигинатися.

І коли хвиля не розведеного блаженства, повинна була ось-ось накрити її з головою, обіцяючи забуття екстазу, Шай раптом зупинився, розправив на ній спідницю, розв'язав руки, спокійно піднявши її з ліжка. ... Абсолютно збиту з пантелику.

Незавершеність занила незадоволеним тупим болем внизу живота. Образа, яка з'явилася невідомо звідки взялася нашіптувати їй, що її нахабно обдурили. Дивлячись на нього, на його радісну посмішку, вона не знала чого хоче більше - кинутися на нього і роздряпати цю пику, розплакатися від безсилля, чи ... благати, щоб він закінчив почате.

- Що це було? - замість всього цього, промовила Джин, червоніючи.

Шай розсміявся.

- Гаряче прощання, - кинув він. - Хотів показати тобі, що навіть твоє тіло може грати проти твого наполегливого духу. Ти подавалася мені назустріч, рухалася в такт, - очі Шая блиснули. - Ти хотіла мене.

- Ненавиджу! - процідила Джин. - Може, ти і будеш володіти моїм тілом, але без любові це лише жалюгідне злягання! А такого як ти - я в житті не покохаю! Навіщо я тобі, коли ти можеш взяти будь-яку з жінок, людських або владичиць?! Особливо тепер, коли ти зібрався завоювати весь світ, багато хто з владичиць захоче тебе, твою владу і твоє багатство. Навіщо тобі я?! Під землею було мало іграшок?

- Та ні, вистачало, - переставши усміхатися, Шай насупив свої ідеально вигнуті чорні брови. - Але що було під землею - залишиться під землею. Мені час зібратися з думками перед походом.

- Чому ти не відповідаєш на моє запитання? - Джин буквально трясло від обурення і від ... незадоволеності, яке так недоречно впліталося в її переплутані відчуття.

- Можу собі дозволити, - знизав плечима Шай. - Я не зобов'язаний відповідати і звітувати перед тобою, я вже говорив тобі про це. Ти належиш мені, це все, що тобі потрібно знати. А тепер залиш мене. Можеш приголубити себе сама, якщо тебе це заспокоїть, - гордовито посміхнувся він на прощання.

 - Сволота, як же я його ненавиджу, - Джин мало не бігла на перший ярус, бубонячи собі під ніс. - Хоч би його прибив хто-небудь, краще б він згнив у тій ямі. Жаба з крилами, тварюка летюча, не хочу, не хочу його більше бачити! - знявши одяг і забравшись до купальні, вона наполегливо стала змивати з себе запах ненависного дракона.

  Але до моменту, коли воїни стали залишати Сторожову вежу, Джин знову піднялася нагору, щоб попрощатися та проводити воїнів Варона, його друзів, тих, хто на світанку міг вже не побачити Угрюм гору.

Вона стояла обнявши себе за плечі, прощаючись поглядом з кожним із них. Її не заплетене волосся точно полум'ям злітало на вітрі, затуляло  обличчя, а потім знову розліталися рудими відблисками на всі боки. Вона була яскравою плямою на цій засипаній снігом стіні, з якої злітаючи в небо дракони ще довго могли бачити як «палає»  її волосся.

- Вирішила вже що зробиш зі своїм бранцем? - як ні в чому не бувало, Шай підійшов і власницькі притягнув її до себе. - Якщо раптом вирішиш стратити, на смерть Атавана хотіли б поглянути багато хто, включаючи і мене. Так що без нас не починай.

- Що хочу, те і зроблю. І коли хочу, - процідила все ще зла на нього дівчина.

Розсміявшись, Шай обхопив долонями її обличчя, смачно поцілувавши в губи:

- І не сподівайся, я повернуся. Я не загину ні у цьому бою, ні в наступному. Якщо захочеш відмочити дурість - я заберу свої слова назад та вб'ю всіх у цій вежі, а наложників до того ж ще й з особливою жорстокістю. Так що чекай мене, Джинджер. У тебе є багато приводів, щоб жити, струмочку. Сестрі привіт! - і у небо, найостаннішим злетів великий білий дракон.

Джин плюнула йому в слід, круто розвернулася і ... завмерла. Виявляється, весь цей час позаду неї стояв той самий спеціальний загін, якому довірили захист фортеці. Кілька хвилин Джин плескала віями, а потім ... залилася реготом. Вона сміялася і сміялася, схопившись за живіт, раз у раз витираючи сльози від охопившої її істерики. Решта воїнів, усі до єдиного - виявилися жінками-драконами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍