Влад Землянин - Амба. Том 1. Втеча

Макар часто спостерігав, як Булах промивав шліхи в мисці, а потім подовгу роздивлявся залишок під лупою – спромігся десь роздобути. Втікач неприязно оглянув мимовільних попутників. Тепер шкодував, що розійшлися з Булахом і Сивим. Замість цієї нечисті сиділи б поруч справжні люди. Разом пили б чай, розмовляли по-людськи, а не базарили, ботали й гнули матюки. Мабуть, незабаром і зовсім по-вовчи завиє від подібного життя та туги. Мало споганювався в таборі, тепер і на волі в «екскриментах». У безбережній тайзі не знайшов спокою.

Тривога за товаришів не минала. Як вони? Не лише Проф, а й Булах здогадався про втечу, захопився й відразу вирішив: якщо Макар біжить, то йому й поготів потрібно дістатися в Міністерство геології, до самого міністра, а потім у ЦК – довести свою невинуватість. Готувалися до втечі, не сумнівалися, що підуть разом, але при обговоренні деталей втечі згоди не дійшли. Кожен вважав свій план надійнішим, безпечнішим. Сперечалися, доводили, а потім вирішили, що, можливо, дві втечі краще: знайдуть слід одного – іншому пощастить. Нікому на думку не спаде, що в один день тікали нарізно.

Після перших крапель дощу Макар спиляв дерево, яке стояло на краю робочої зони, й повалив у напрямку просіки. Лісовина-велетень озвалася крислатою кроною, описала дугу й бебехнула по інший бік контрольної смуги. Сивий із Булахом притиснулись обличчям і всім тілом до стовбура, щоб не поламати руки-ноги, як на парашуті, врізалися галуззям у вершину іншого тайгового довгожителя, що стояв на волі. Як і розраховували, гілки, мов парашут, «погасили» швидкість падіння.

Макар, знаючи план втечі, помітив, як два темних силуети прослизнули в кущі й стрибнули в хащу. Незабаром дерево перетягли в робочу зону. Жоден солдат із собакою не залишив місце оточення. Минулося…

– Де накажете розбивати табір? – Проф стояв за кілька кроків і час від часу бавився тростиною. – Або все-таки пі-демо? Доженем колег Монтехрісто.

– Задумався, корєш? Можбить, за фра-а-ф-фочкою занудьгував? – задоволено потираючи руки, протягнув Ма-естро. – Так це-е можна. Від душі погрієшся… Ти не думай, баби – вони витривалі… На всіх вистачить…

– Розумію, ви в цій галузі науки інфантильний. Але дослід проведе наш дружбан. Це в його компетенції. Тут він великий фахівець, – перехопивши гнівний погляд хлопця, Проф спробував закінчити жартом. – Вам першому – трофеї… На вибір… Першому всі чари й радощі… То що, відволічемося?

– Я т-тобі відволічуся, – роблячи на ціпку-календарі чергову відмітку, почав Макар.

– Спокійно-спокійно! – Проф спробував перевести пропозицію на жарт. – Ніхто ні на чому не наполягає. Ви – керівник проекту. Ваше слово – закон.

– Ото й добре, – погодився Макар, підраховуючи відмітки. Через п’ять днів четверте кільце оперезає ціпок-календар. За місяць чимало пройдуть, але виходити до людей – зарано.

– Закон. Керівник проекту… – з лютим викликом, несподівано для всіх та й для самого себе вибухнув Маестро. – Ти чого, Профе, в натурі скурвився?! Ксиви[39]. Стволи. Харч. Оленята. Карта. Про пацанку – нічичирк. Місяць без баби. Пахан… Який Паха-ан, коли під Амбою в «шістках» ходиш?! Амба – лобиряка при силі. Крутий…

Із кожним словом «учня» гуру полотнів сильніше. Ледь стримував себе.

– Незабаром поставить обох на чотири кіст…

Договорити Маестро не встиг. Зі свистом блиснула стрімка тростина. Маестро запізно відхитнувся – з розсіченої щоки бризнула кров. З окликом: «П-па-аску-до-о!» – підручний Профа подався вперед, але відразу позадкував, немов знову доторкнувся до леза, яке все ще стирчало на кінці тростини.

– У-у-у, во-о-вки! Ш-шакали-и! – Ні до кого не звертаючись, видихнув Макар і пішов.

Якийсь час Проф і Маестро, по-вовчому вишкіряючись, стояли один проти одного, потім виматюкалися, дивлячись у спину Амбі, і розійшлися в різні боки.

Макар, побачивши сліди багаттячка, де сушили шліх, подумав: «А якщо тут пройшов Льонько з Андрієм?» Та друзі з’являться в цих краях через кілька років.

Утікачі й справді натрапили на стоянку геологів, але пройшов тут не Льонько з Андрієм, а Лариса Попугаєва, що цього року з робітником Федором Бєліковим знайшла алмази на Сибірській платформі. Вона в геологічному відношенні дуже схожа на Південно-Африканську. Бродив неподалік цих місць зі своїм загоном і Герка. Але ні Макар, ні Герка не знали, що за сибірськими масштабами перебувають зовсім поруч… Їх розділяло тільки згарище, до якого незабаром вийдуть і втікачі, і геологи…

Макар і два злодії бігли за волею. Геологи шукали алмази. Пішов і Булах у втечу через них, ще не відаючи, що 21 серпня Лариса, яку він знав, здійснила мрію його життя, мрію десятків інших фанатів, романтиків геологічного поля, хто вірив в успіх. Будь-яке родовище для геолога – як первісток для матері. Лариса назвала свого первістка «Зарніца»…

Минав четвертий тиждень втечі. Весь день небо темніло й затягувалося хмарами, а вночі випав мокрий сніг із дощем.

– Невже зима? – тривожно запитав Маестро.

– Зарано. Через місяць, десь на тиждень раніше в тайгу прийде справжній сніг, – упевнено заперечив Макар, але круто повернув на південь і, як першої ночі, підганяв небажаних попутників.

Щось лихе коїлося з тайгою. Щодня усе частіше натрапляли на звірині сліди, спрямовані в один бік. Дві доби сильці й пастки залишалися порожніми – кедрівок та білок не чути. Тайга вимерла. Макар «сушив» голову, прикидав і так, і сяк, але зрозуміти, куди подівся звір, не міг. Дві доби втікачі жили на залишках глухаря, на ягодах і поодиноких грибах. Не було й риби. Щоправда, вона цієї пори залишає верхів’я й