Влад Землянин - Амба. Том 1. Втеча

Третій тиждень у перегонах добігав кінця. Тайга вранці стояла тиха, урочиста, поступово наливалася багрянцем. Минулої ночі втікачі до ранку тулилися ближче до вогню й один до одного. Ввечері, перш ніж лягати спати, розпалили ще одне багаття, а те, на якому варилася вечеря, Макар загасив, розгріб попіл і на ще гарячу землю накидав ялинового гілля.

– Ну й голова в тебе, Макаре! – не стримався першого холодного вечора Сергій.

– Інтелігентна голова, – уточнив Проф.

– Краще три кілка принеси, – відмахнувся Макар. – І плащі знімайте.

– Це навіщо ж? – запитав Проф, але скорився. Не ремствував. – У плащах тепліше ж спати…

– Зараз зрозумієте. – У головах навпроти другого багаття під гострим кутом до землі Макар вбив кілки й натягнув на них плащі.

– Плащ – відбивач! Дотепно! Маестро, ви не проти, якщо ми достроково присвоїмо нашому другові звання кандидата наук? Гадаю, заслужив. А дисертацію напише потім.

– Макарчик, без сумніву, будь-яку дисертацію напише. Із Макаром тільки підривати. Дивися, харч який – як у санаторіях! Із таким харчем підривати можна – без «корови» обійдемося. Курива лише не вистачає.

– Лося важко здобути. – Проф непомітно показав кулак. – Як із дисертацією?

– Я за. – Вкладаючись спати, Маестро підняв руку й ногу.

– А моя біла кулька давно вже в урні. Значить, одноголосно. Вітаю.

Простягати «дисертантові» руку Проф не наважився. Той міг послати до лісовика, до дідьків або ще куди подалі. Ключик не підібраний. А у фраєра й руки в порядку, і голова метикує. Табірні запаси, прихоплені із собою, давно скінчилися, – залишилися лише сірники та сіль, – але ще жодного дня не сиділи без м’яса та риби. Проф розстебнув верхній ґудзик на тілогрійці, трохи відсунувся на край підстилки з ялинового гілля. Варко. Плащі відбивали від вогнища багато тепла, а знизу тілогрійка прогрілася. Лежав, немов на пічці…

Проф і Амба заснули, а Сергій перевертався на теплих ялинових гілках, не розумів, чому згадав минуле. На початку, коли вступив на злодійську стежку й став Маестро, він схилявся перед Профом, як допитливий студент перед досвідом та знаннями наставника, навченого життям, але через кілька років у діях Профа зникла завзятість, вони дрібнішали, здавалися негучними, точніше, непомітними; віру в Профа змінила заздрість. Маестро все більше обтяжувала й не влаштовувала роль найближчого «послідовника й учня».

Йому здалося, що сам зможе здійснити великі, а головне – авторитетні й гучні «відкриття». Раз-другий заперечив Профові, а потім спробував організувати свою «кафедру». Наступного дня частина працівників «звільнилася» за власним бажанням, а багато хто одержав «виробничі» каліцтва й пішов на «бюлетень». Із ним Проф обійшовся м’яко: навіть без догани «за наказом». «Але це перший і останній раз, – попередив він. – І остерігайтеся рецидиву. Тоді не допоможе ні моя прихильність, ні ваша молодість».

Лише через кілька років після бунту Маестро по-справжньому оцінив зовні не гучні, але вагомі справи Профа, дивувався його витримці, захоплювався вмінням тримати себе й інших у руках. Знав, вийдуть до залізниці – шмаркачу не минути розправи. Ще відчує мертву хватку рук, не дужих, але нещадних. Пахан ніколи не забуває й не вибачає образ.

Хоча наступного дня й потеплішало, але комарі та ґедзі зникли. Не стало й гнусу.

– Оксамитовий сезон, – не стримався Проф. – Курортників не вистачає.

– До фені курортники, – Маестро сплюнув. – А фрафочку не завадило б. Хоча б одну на трьох!

Через день утікачі наткнулися на чиюсь ночівлю й насторожено роздивлялися чужі сліди.

– Мабуть, геологи! – Маестро підморгнув патронові. – А може, мисливці? О, де жратви! І з гарматою ходять?! Знати б, скільки рил?

– Троє, – відразу ж відгукнувся Макар, – два мужики і жінка. І оленяток шестеро.

– Вибачте, звідки такі подробиці? – насторожився Проф. – Що, візитку залишили?

– Залишили й не одну. Он скільки їх на землі надруковано.

– Так, так, сила інерції, невміння бачити. – Проф перестав пити чай, замислився.

– Шара[37] сама в руки пре, – Маестро вишкірився, смачно сплюнув.

– Одне запитання, юний друже. З гарною апаратурою екскримент можна продовжувати всю зиму. І документація під час досліду повинна бути надійна. Це тривіально. Варто перервати основний екскримент та зайнятися маленьким дослідом? – Проф махнув рукою убік, куди ранком пішли геологи. – У кінцевому результаті я анітрішки не сумніваюся – він буде чудовим і радісним.

Макар мовчав. Із кожним днем усе сильніше дратували попутники. Важко стримував себе… Чого вартували вечірні мрії біля багаття про гарне міське життя: малина, пацаночки, башли, карти, поставити під перо[38], на чотири кості – і все це освячено пляшками всіх форм і розмірів, затягуванням плану, шприцем. Кожен із них заради цього проведе скільки завгодно маленьких і великих дослідів. Іноді так і кортіло провести з Профом маленький «дослід», та й Ма-естро задушити заразом, як кошеня. Знав, шкоди від цього людям поменшає.

Втікач, ідучи берегом, знову придивився до слідів. Дістав ніж. Жодних сумнівів – геологи. Тут мили шліх. Потім сушили над багаттячком – на піску ще зберігся слід від консервної банки. Лезо ножа зняло верхній шар піску з крупинками чорноти. Мабуть, хтось відволік людину – трохи шліху просипалося повз пакет.