Володимир Львович Єшкілєв - Фаренго. Ч. 2. Гніздо

природний володар не дозволить над собою домінувати, навіть у моменти найвищої пристрасті й насолоди. Ліда втілювала закон, а закон завжди домінує. Закон завжди згори, закон завжди з нагаєм, з палицею. Якщо ви так питаєте, то ви нічого, зовсім нічого не розумієте у цих речах. Нічогісінько!

— Ви проводили досліди лише у цій залі?

— Завжди потрібна таємна кімната. Ніщо не зрівняється з насолодою, отриманою у таємній кімнаті[91].

— Де вона?

— За цими дверима, — барон очима показав на велике дзеркало.

— А Ліда усамітнювалась із цим клоном у таємній кімнаті?

— З ним там усі усамітнювались.

— Ви також?

— Так.

— Ви відчували при цьому щось незвичайне?

— Йому подобалась моя брутальність.

— Цьому клонові подобались ваші ритуали і досліди?

— Так.

— Він мазохіст?

— Ви, генерале, вживаєте слова, істинного змісту яких самі не розумієте. Й ніколи не зрозумієте. Той клон, на відміну від вас, мав смак і стиль. Він умів поводитись і знав своє місце. Добре знав. Ліда його вимуштрувала на «відмінно». Він допомагав нам ображати природу в такий спосіб, що та відкривала нам свої таємниці. Солодкі таємниці, пекучі таємниці… Володіння ними відкриває інший бік влади. Надає доступ до джерел насолоди безмежною владою. Владою божевільних мандрівників кривавими ріками і морями, наповненими коктейлем зі сліз і соку кохання. Владою тих, хто бачив обличчя, вирізане на скелі Нгранека, хто плив на чорних галерах у напрямку Котячого замку[92]… А ви, люди короткої волі, все опошлюєте тими своїми примітивними термінами. Все опошлюєте!

— А Батріс кохала його?

— Кого?

— Клона з гарему намісниці.

— Моя дівчинка кохала лише мене! Тільки мене, чуєте!?

— Ви впевнені?

— Так! — крикнув Глагау. Обличчя його дрібно сіпалось, рот перекривило, з нього бризкала слина. Тепер голова аристократа вже не видавалась величною. Вона стала страшною.

Маркову здалось, що барон ось-ось кинеться на слідчих. Імперський комісар на всяк випадок активував прилад, за допомогою якого можна було перебрати на себе керування позитронікою «павука».

— Це ви дали їй таке ім’я?

— Так.

— Чому саме це?

— …?

— Я питаю: чому ви назвали «вашу дівчинку» саме «Батріс»?

— Батріс — священне ім’я. Вам не зрозуміти.

— Чому ж, — посміхнувся імперський комісар. — Ми розуміємо, хоча в нас не титуловані предки… Це ім’я носила наложниця давнього персидського царя на ім’я Хосров. Вона в якомусь там волохатому році вкрала з його скарбниці цінний артефакт. Маленький такий камінчик. Подібний до рубіна інтенсивно-червоного кольору. Й не просто камінчик, а той заповіданий Жезл Сили, що його, знов-таки, поцупили з Храму Життя на Фаренго і який невідомо як потрапив на Землю. Так виходить, що камінчик мандрує від одного крадія до іншого… Так-от, наложницю звали Ватришею. Це те саме, що й «Батріс», правда ж? У перекладі з древньої мови: «Та, яка віддана богу Атрі». Я правий? І та Ватриша була не простою наложницею. Аж ніяк. Вона була спадковою жрицею, представницею «осьової раси». Вона належала до касти або ж клану хранителів Жезла.

— Звідки… — від здивування й озлоблення барон вирячив очі. — Звідки ви знаєте про Жезл?

— Ми багато чого знаємо, — запевнив старого Марков. — Отже, ви, як і Унно, належали до секти «Дітей Атри»?

— Я нічого вам не скажу.

— Так з якого ви боку Гойдалки, бароне?

— Я більше не розмовлятиму з вами, безродними створіннями. Геть з мого дому! Ге-е-еть!

— А хто саме і за чиїм наказом заклав до матриці Батріс гени спадкової жриці-дастуран?

Сто тридцять восьмий барон фон Моріц-Глагау міцно стиснув губи і закрив очі. Він важко дихав, його обличчя вкрилось червоними плямами, чолом збігали краплі поту. На екрані медичного реєстратора, закріпленого на корпусі «павука», спалахували і не гасли грона червоних і жовтих позначок. Нев стурбовано подивився на Маркова.

— Без нього обійдемось, — підсумував допит Марков. — А то ще копита відкине… Джи Тау вже почали допитувати хірургів і клоноробів. До речі, — звернувся він до Нева, — є сенс обстежити весь будинок. Покличте того довбаного Шарля, нехай відчинить таємну кімнату. Я відчуваю, що там ми також знайдемо дещо цікаве.

За годину імперський комісар відвідав місцеву резиденцію Джи Тау, де переглянув записи допитів хірургів. Ленго перетворили на жінку влітку чотириста шістнадцятого, за кілька місяців до появи намісниці на Кідронії. Офіційний наказ про незаконну трансформацію статі та зовнішності позасерійного клона, чомусь позначеного серійним індексом KG024 та ім’ям «Ідам», віддав один із високопоставлених чиновників місцевого управління СКУВ-фабриками. Сам чиновник заявив, що вчинив посадовий злочин за особистим проханням намісниці, якій боявся відмовити. Так само, за проханням Ліди Унно, він надав новоспеченій працівниці ноланської секс-індустрії індекс та ім’я демонтованої незадовго перед тим КМ2300 «Батріс».

Марков уже закінчував переглядати допити, коли з ноланської столиці прийшли два повідомлення, на які він чекав. У першому йшлося про те, що секс-клонка з обмеженої серії «Батріс» третього октомбрія минулого року повернулась з Кідронії на Нолу і, з дозволу спадкоємців Ліди Унно, майже три місяці мешкала в особистих апартаментах покійної. Аж поки їх не виставили на продаж. Друге повідомлення, яке прислали зі Столкінбаада, містило інформацію, згідно з якою Батріс не залишала Ноли жодним офіційним транспортом і що теперішнє її місце знаходження невідоме.

«Отже, — вирішив імперський комісар, — радше за все, Ленго ще на Нолі. Навряд чи у його однодумців є ще один „Серенітіс“… Проте існують ще й володарі того клятого арсеналу. їхніх можливостей ми не знаємо».

31

Болота західніше Озера Кларта,

планета Сельва (ЗКВ106:2),

в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана).

22 юна 417 року Ери Відновлення.

Економлячи повітря, Пела ставила гіпнопригнічувач на таймер. Кожні дві доби той переривав її сон, і дівчина перезаряджала касети на дихальних фільтрах. Час ішов, але на острівці нічого не змінювалось. Дощі, низькі хмари і сіре озерне дзеркало посилювали депресію дезертирки. Звуки і спалахи битви тепер не досягали острівця — ґирги відтіснили сили стримування за північно-західний обрій.

Під час чергового пробудження дівчина відчула Присутність. Вона не могла визначити ані джерела Присутності, ані її фізичної форми — на острівці нічого не змінилось, нічого не додалось до рудих «очеретів» і переплетеного у живі «матраци» жовто-сірого різнотрав’я. Але щось перебувало поряд із Пелою, і це «щось», як відчувала дівчина, мало волю та інтелект. Спочатку воно не виходило на контакт, хоча Пела подумки зверталась до Присутності й просила її про допомогу. Відповіді не було. Потім дівчина побачила на обрії великий острів.

Вона знала, що в цій частині Озера Кларта немає таких островів — рельєфних, із ребратими горами і густою темно-зеленою рослинністю на