Айрін Сторі Irene Story - Лялька, Айрін Сторі Irene Story

- Мамо, то все ж таки, де батько?

Альдо хотів знати, де сеньйор Марчена, адже він знайшов його автомобіль в гаражі. Це означало, що батько десь в будинку.

- Мамо..?

Сандра не реагувала. Вона так само сиділа і дивилась в одну точку, тільки їй відому.

Елена лежала. Так, вона прийшла до тями, але вона ще відчувала наслідок нервового стресу. Вона все відчувала та розуміла, але їй було важко усвідомити, що сталось.

Сеньйора Марчена вдарила її по голові! Для неї це був нонсенс. Нащо? То ж

виявлялось, що Альдо був правий. І його мати  є та сама Сандра - жінка, до якої її, Елену, мали привезти після рабського аукціону.

Жах...

Альдо знову намагався докричатись до своєї матері.

- Мамо, відчинив двері та ворота!

Але реакція в неї була така сама - вона мовчала.

Елена обережно зігнула свою руку, щоб не привертати увагу нікого з присутніх, та дістала з задньої кишені джинс свій телефон. Їй треба було відправити одне єдине повідомлення Патрисії чи ще кому-небудь зі своєї команди - і вони б точно знали, що з нею щось трапилось й її треба негайно рятувати. Геолокація в неї була ввімкнена в телефоні, то ж її місцезнаходження можна було легко відслідкувати. А закриті ворота та двері не стали б перешкодою для спецпризначенців.

Але як їй зробити так, щоб непомітно відправити повідомлення?

Елені вдалось, навіть не подивившись, розблокувати телефон. Крок один виконано.

Далі треба було зайти в мессенджер та знайти потрібний канал, а ще й набрати повідомлення.

Альдо підійшов до своєї матері та присів перед нею. Елені було боляче дивитись на його душевні муки, але це був дуже вдалий час для того, щоб передати код про надзвичайну ситуацію.

Якимось дивом їй це вдалось.

Тепер треба була вичекати до того, як їх з Альдо врятують від цієї страшної жінки.

Сандра нарешті вийшла зі стану абсолютної відсутності в реальності. Вона подивилась на Альдо, доторкнулась до його обличчя долонею, м’яко провела по його підборіддю. Елена вже не приховувала, що прийшла до тями, вона сіла на софі, готова, якщо треба буде кинутись та захищати Альдо, хоча досі відчувала слабкість в тілі. Але якщо треба – вона навіть поповзе.

- Ти так на нього схожий…

- Про кого ти говориш, мамо?

- Батька. Ти так схожий на свого батька… А Олівія ніколи не була…

- Мамо…

- Вона від іншого чоловіка…

- Я знаю. Це нормально.

- Знаєш, як я завагітніла Олівією?

- Ні. Мамо, не треба… Якщо треба ми звернемось до спеціаліста. Все буде добре.

- Її батько купив мене на ніч. Уявляєш?! На одну єдину ніч. Не хотів на довго зав’язувати відносини з такою, як я – товару без душі та імені. Він його навіть не спитав. Я була просто номер вісім.

Елена слухала і не вірила тому, що чула. Її батько… Їй навіть гидко було про це думати.

- В нього тоді вже була наречена, з поважної сім’ї, з гарною репутацією.  Він не вперше приїжджав туди, на аукціон. Обирав когось – в ту ніч настала моя черга.

Елену нудило: чи то від струсу мозку, чи то від почутого.

- Потім він навіть не звертав на мене увагу. Просто приїжджав – обирав іншу. А я за цей час знайшла про нього всю інформацію. І про його наречену також.

Раптово Сандра розвернулась в бік Елени.

- Вона її копія. Справжня лялька. Ідеальна зовнішність, виховання, посада. А от очі – батькові. Я, коли її побачила, думала, що збожеволіла. Але я знаю, хто вона така. Це я тоді підказала Матіасу, де можна знайти доньку прокурора. Олівія знайшла якось в мене папку з досьє на всю їхню сім’ю. Вона хотіла мати сестру. Надсилала їй цих дивних ляльок. Але Олівія загинула. А її рідний батько навіть не приїхав на її похорон. Знаєш, чим він був зайнятий в той момент, Альдо?

- Ні.

Його голос був хриплий від переживань та ледве стриманих сліз.

- В його улюбленої, такої всієї ідеальної та бажаної «ляльки» був день народження – і він як люблячий батько не міг не бути присутнім. Тоді ж вона в останнє отримала подарунок від Олівії, відправлений заздалегідь. Але тепер вони всі вдома.

- Хто, мамо?

- Ляльки, які так ретельно обирала Олівія. Вони охороняють спокій її справжнього батька, можливо не рідного, але того, хто виховав Олівію.

- Мамо, що з батьком?

- Він більше нікуди від мене не піде і навіть не скаже, що я не сповна розуму. Він стільки раз мені про це говорив, що я вже почала в це вірити. Ти знаєш, він мені зраджував. Знов хтось знехтував мною та моїми почуттями… Але більше – ні. Я більше не брудна, не небажана, не непомітна. Всі тепер вдома.