Айрін Сторі Irene Story - Лялька, Айрін Сторі Irene Story

- Альдо, Елено... Що ви тут робите?

Сандра відчинила двері в будинок після того, як Марчена і Рівера зайшли у двір сім’ї Марчена.

- Привіт, мамо! А де тато?

- Він поїхав у справах.

Альдо повірив матері, тому що ніде не побачив автомобіля батька.

- Сеньйора Марчена, чи можемо ми зайти в дім?

Сандра не відповіла, а просто розвернулась і сама зайшла в дім, залишивши двері відчиненими. Напевно, це означало, що вони можуть зайти всередину.

- Пішли?

Елена кивнула головою - і вони рушили вперед.

Всередині було темно, не дивлячись на те, що була світла частина доби. Було душно. Здавалось, що повітря не рухалось.

- Альдо?

- Що?

Він навіть не подивився у її бік, а шукав очима, куди пішла його мати.

- Ти не..?

Але Альдо не встиг запитати, а Елена - відповісти. Зліва від Елени з’явилась сеньйора Марчена, наче виринула з темряви, і вдарила Елену по голові. Від удару дівчина одразу впала без свідомості.

- Елено!

Альдо кинувся до неї, хапаючись то за голову Елени, звідки з рани витікала кров, то за обличчя, намагаючись повернути її до свідомого стану.

- Мамо, ти що зробила?!

- А що таке, Альдо? Чому я маю терпіти в своєму домі її присутність?! Одного разу вистачить!

- Отже, я не помилився щодо тебе...

- Що ти сказав?

-Нічого! Відійди з дороги!

Альдо підняв Елену на руки та поніс у напрямку вхідних дверей, але вони виявились зачиненими. На жаль, він не помітив, коли мати встигла їх зачинити. То ж він розвернувся та пішов на терасу. Там стояла невелика софа - і Альдо поклав Елену туди.

В нього в сумці була стандартна аптечка для екстрених випадків, але він залишив її в автомобілі. Тому Альдо сподівалася, що хоча б свіже повітря полегшить стан Елени.

Альдо побачив свою мати, яка стояла біля входу на терасу. Її очі не виражали ніякого хвилювання. В цій ситуації це було незрозуміло. Вона тільки-но вдарила людину по голові, можливо вбила, але її спокійний вираз обличчя та стійка постава не виражали цього. Альдо вперше бачив свою найріднішу людину саме такою.

І це його лякало.

- Мамо, я тебе не впізнаю... Ти ж не така!

- Альдо, не розумію про, що ти говориш.

- Мамо, відчини двері. Я маю викликати швидку.

- Для чого?

- Елена може померти, якщо не надати їй необхідну допомогу.

- І що?

Альдо не знайшов, що відповісти на це питання своєї матері. Він пішов шукати по дому чи то запасний вихід, чи то аптечку.

Альдо знав, що в гаражі має бути аптечка. Це приміщення використовувалось як батькова майстерня, тому засоби для надання першої медичної допомоги мали бути в наявності. До того ж з гаражу можна було дістатись вулиці. Але це все рівно було б марно, якщо ворота були зачинені. Але Альдо знайшов те, що не очікував знайти в гаражі. Це був батьків автомобіль. Якщо б сеньйор Марчена кудись би поїхав у справах, то він обов’язково скористався своїм автомобілем. Без нього він нікуди не вирушав.

Альдо зрозумів, що мати збрехала, знову.

Батько був десь тут. Тому він вирішив його розшукати. Але після того, як хоча б обробить рану в Елени.

Коли він повернувся, Елена так само лежала на софі, а мати сиділа в кріслі. Вона дивилась кудись далеко. І не відомо, що вона там бачила.

Альдо почав лікувати Елену, намагаючись зосередитись на тому, що він робить. Когнітивний дисонанс від усього, що відбувалось навколо, не мав перешкоджати його можливості допомогти дівчині.

Коли Альдо закінчив перев’язку, він дістав нашатирний спирт та почав «будити» Елену. Вона поступово приходила до тями. Але, коли вона відкрила очі, Альдо, злегка посміхаючись, показав їй знаком, щоб вона мовчала. Він зрадів, що Елена опритомніла, але його матері про це не потрібно було знати.