Айрін Сторі Irene Story - Лялька, Айрін Сторі Irene Story

- Я досі не знаю, чому я на це погодилась. Це якась дурість...

- Вся відповідальність на мені, Елено. Не хвилюйся.

- Якщо на нас подадуть до суду - я буду все заперечувати.

Елена та Альдо стояли перед воротами до будинку його батьків, сеньйора та сеньйори Марчена.

Напередодні Альдо поділився своїми здогадками з Еленою, після того, як вона за допомогою рятувальників зламала замок у вхідних дверях його квартири. Коли Елена розказала йому про жінку на ім’я Сандра, до якої її мали відвезти після участі в аукціоні, Альдо чомусь одразу подумав про свою маму, яку так само звати Сандра.

На цю теорію в Елени була очевидна для неї реакція - вона розсміялась. Для неї це звучало абсурдно. Про це вона теж неодноразово сказала Альдо. Можливо на нього так вплинуло перебуванні на складі, куди його вивіз Макс та наніс чисельні травми.

Чи в нього був якийсь невирішений конфлікт з матір’ю - і тепер він вбачав в ній монстра.

Тому що тільки монстром може бути та людина, яка підтримує та бере участь у продажі інших людей як товару у рабство.

- Чому ти думаєш, що до цього причетна твоя мати? Окрім того, що в неї теж саме ім’я, звісно. Про це ти мені вже казав декілька разів.

Ще ввечері до поїздки в Андалусію Елена та Альдо сиділи в його квартирі, обговорюючи, на думку дівчини, неймовірні теорії, поки слюсар вставляв новий замок у вхідні двері.

- Я пам’ятаю, що минуле життя матері завжди було під забороною для обговорення. Ми ніколи не спілкувались з родичами по її лінії.

- Це все?

- Я не договорив.

Альдо трішки помовчавши, збираючись з думками.

- Моя мати працювала в банку разом з батьком, але що вона робила до цього - невідомо: де жила, де вчилась, як потрапила на роботу в той самий банк, де працював батько. Нічого.

- Батько теж ніколи не згадував якісь подробиці?

- Ні. Він теж завжди обходив цю тему стороною. Але я знайшов певні документи, вже коли навчався в академії. Вірніше, під час однієї з лекцій ми вивчали чорний ринок та ознаки, які можна знайти на тілі під час огляду, які б можна було пов’язати з цим.

- Так, я пам’ятаю. Це могли бути татуювання, шрами в певній формі, щоб можна відрізнити «товар» одного торговця від іншого. Але як це пов’язано з твоєю сім’єю?

- Коли ми були на відпочинку, мати зазвичай не вдягала відкритий одяг навіть у сильну спеку, але одного разу я майже не втонув. Заплив далеко, туди, де дно обривається і раптово стає глибоко. Батько, як завжди кудись пішов. Він ніколи з нами не міг довго знаходитись, двадцять хвилин і достатньо. Мене врятувала мати. Коли одяг промок, він став напівпрозорим, і я побачив на нозі в неї якесь зображення, татуювання. Тоді я був малий і не зрозумів. Мені було десять років. Але під час лекції я знову побачив це зображення на одному зі слайдів. Потім я навіть досліджував цей символ і його походження.

- В матері нічого не уточнював?

- Ні. Я вчився в академії вже після смерті Олівії. І, як ти знаєш, мати стала зовсім сама не своя.

- Що ти можеш сказати про те зображення? Що воно означало?

- Що моя мати раніше була однією з тих жінок, кого купували заможні чоловіки для того, щоб задовільнити свої власні потреби. Ти, до речі, знаєш, що ставало з тими, кого ніхто не обирав на аукціоні?

- Органи. Їх продавали на органи. Це жахливо! Але ти не думаєш, що це могло бути просто татуювання?

- Це було схоже саме на той геральдичний знак, тавро, які ставили торговці.

- Але ж ти бачив його лише тоді, коли тобі було десять? Пам’ять здатна спотворювати наші спогади з часом.

- Я знаю. Але один раз мені довелось ще раз його побачити, цей знак. Один раз в матері був напад. Звісно, нападів було багато, але цей був найбільш виражений. Після істерики вона втратила свідомість, і ми з батьком обережно зняли верхній одяг, щоб вона не зашкодила собі ще й уві сні, і поклали її в ліжко.

- І тоді ти знову його побачив? Те тавро?

- Так. І воно дійсно виглядало, як випечене металом тавро. Той самий символ.

- І чому, ти думаєш, твоя мати має бути причетна знов до цього бізнесу? Тим паче вимагати, щоб мене привезли до неї.

- Не знаю. Але дуже хочу дізнатись.

То ж тепер вони з Альдо стояли перед воротами будинку сім’ї Марчена і чекали, поки їм відчинять.