Ю. Несбе - Макбет

міськради й мене особисто. І це добре — нам потрібен такий старший комісар, який все називатиме своїми іменами — тут нікому не забороняється висловлювати свої думки. Питання лише ось у чім: чи не прозвучала ця критика трохи гостріше, аніж задумувалася? Що скажеш?

Макбет приклав вказівний палець до підборіддя й задумливо вперся очима у простір перед собою.

— Я не вважаю її надмірно гострою.

— Правильно! Я теж так гадаю. Ти не хотів, щоб вона прозвучала надто гостро. Ми з тобою, Макбете, бажаємо одного й того самого. Добра нашому місту. Щоб усе запрацювало, щоб зменшилося безробіття. З досвіду ми знаємо, що зменшення безробіття спричинить зниження рівня злочинності і вдарить по наркоторгівлі, а отже — і по майнових злочинах. Кількість ув’язнених швидко зменшиться, і невдовзі люди дивуватимуться, як старшому комісару Макбету вдалося досягти того, чого не зміг зробити жоден із його попередників. Тому коли мене, сподіваюся, переоберуть, і я відпрацюю на посаді мера другий термін, настане черга нової людини. І, можливо, тоді городяни відчують, що їм потрібна саме така людина, як старший комісар, якому вдалося досягти таких вражаючих результатів.

— Іще кави? — Макбет долив брунатної рідини в чашку Тортелу так, що вона побігла через край на блюдце. — Знаєте, що полюбляв колись казати мій друг Банко? Цілуй дівчину тоді, коли вона кохає.

— Тобто? — здивувався Тортел, втупивши погляд у своє блюдце.

— Почуття змінюються. Городяни люблять мене зараз. А чотири роки — це надто довго.

— Можливо. Але ти маєш вибрати, за що воювати, Макбете. І вирішити, чи то кидати виклик чинному меру зараз, що, як свідчить історія, рідко приводить до успіху, чи то почекати чотири роки і бути підтриманим на виборах мером, чий термін повноважень завершується, а це часто приводить до успіху, як свідчить історія.

— Такі обіцянки легко давати, а ще легше — порушувати.

Тортел похитав головою.

— Свою політичну кар’єру я побудував на стратегічних альянсах та співпраці, Макбете. Кеннет зробив так, що старший комісар мав (і досі має) більше повноважень, ніж мер, тому я цілком залежний від доброї волі начальника поліції. Повір, я добре усвідомлюю, що порушена обіцянка коштуватиме мені дорого. Ти — чоловік розумний і швидко вчишся, Макбете, але у складній тактичній грі під назвою «політика» тобі бракує досвіду. Миттєвої популярності та кількох хльостких фраз на радіо недостатньо. Моєї підтримки також може виявитися недостатньо, але це все одно більше, ніж ти можеш сподіватися досягти самотужки.

— Ви би не прийшли сюди переконувати мене не кидати вам виклик на майбутніх виборах, якби не вважали мене серйозним суперником.

— Це тобі так здається, — відказав Тортелл, — бо ти ще не маєш достатнього політичного досвіду, аби бачити ширшу картину. А ширша картина полягає в тому, що, коли після виборів ти продовжуватимеш працювати на посаді старшого комісара, а я — на посаді мера, то у нашого міста виникне болісна проблема: конкуренція між двома найвпливовішими людьми, яка унеможливить їхню ефективну співпрацю. І ця конкуренція унеможливить також мою підтримку твоєї кандидатури на наступних виборах. Гадаю, що ти це розумієш.

«Гадаю, що ти розумієш». Сказано поблажливо і зверхньо. Макбет розкрив був рота, щоб заперечити, але думка, яка мала сформувати слова, так і не з’явилась.

— Дозволь мені дати тобі одну пораду, — мовив Тортел. — Не висувай на виборах свою кандидатуру, і тобі не доведеться чекати чотири роки на мою підтримку.

— Он як?

— Отак. Того дня, коли ти заарештуєш Гекату — що стане величезною перемогою для нас обох — я виступлю перед широким загалом і скажу, що сподіваюся через чотири роки бачити у твоїй особі мого наступника. Що скажеш на це, Макбете?

— Скажу, що Геката не є нашим пріоритетом.

— Я чув, що ти казав в інтерв’ю на радіо. І зрозумів це так, що тобі не потрібен отой тиск, якому Дункан піддав себе та поліцію, давши таку оптимістичну і занадто конкретизовану обіцянку. Тому той день, коли ти його заарештуєш, піде тобі в актив як додатковий здобуток — я правильно тебе зрозумів?

— Так, правильно, — відповів Макбет. — Геката — людина, яку заарештувати непросто, але, якщо мені випаде така нагода, то…

— На жаль, увесь мій життєвий досвід свідчить, що нагоди не з’являються самі по собі, — зазначив Тортел. — Нагоди треба створювати, а тоді користатися ними. Отже, який твій план арешту Гекати?

Макбет прокашлявся, втупившись поглядом у чашку з кавою. Спробував був зібратися з думками. Помітив, що раптом йому стало важко це зробити, майже не під силу: надто вже багато м’ячів треба було тримати в повітрі, жонглюючи ними, а якщо впаде хоча б один, то попадають і решта. І тоді все доведеться починати з початку. Може, він взяв на себе забагато влади? Чи навпаки — замало? Макбет пошукав поглядом очі Сейтона, який сидів за кавовим столиком, але на допомогу звідти сподіватися не доводилось. Звісно, що не доводилось. Допомогти йому зможе лише вона. Леді. Йому доведеться кинути наркотики, поговорити з нею. Лише вона здатна розвіяти туман у його голові, прояснити думки.

— Я хочу заманити його в пастку, — відповів Макбет.

— Яку пастку?

— Ми ще не розробили деталей.

— Йдеться про ворога нашого міста номер один, тому мені хотілося б, аби ти тримав мене в курсі, — сказав Тортелл, підводячись. — Може, завтра на похоронах Дункана ти даси мені приблизний план? І повідомиш про своє рішення стосовно участі чи неучасті у виборах.

Макбет потиснув руку Тортелу, не підводячись. Тортел кивнув на стіну позаду Макбета.

— Мені завжди подобалася ця картина, Макбете. Я сам знайду потрібне рішення.

Макбет поглянув на нього. Щоразу, коли він бачив Тортела, той здавався дедалі більшим. До кави він так і не доторкнувся. Макбет крутнувся у своєму кріслі й поглянув на картину. То було велике полотно із зображенням чоловіка та жінки, вдягнених у робочу одіж. Вони йшли рука в руку. За ними рухалася процесія дітей, а над ними високо в небі сяяло сонце. Мабуть, це й була ота славлена «ширша картина». Макбет збагнув, що там її повісив Дункан; а за часів Кеннета на її місці, певне, висів портрет самого Кеннета. Він схилив голову набік, але все одно не зміг второпати, що ж та картина означала.

— Ну, що скажеш, Сейтоне?

— Що я скажу? Пішов цей Тортел під три чорти. Ви більш популярні, ніж він.

Макбет кивнув. Сейтон був таким, як він — не мав здатності побачити ширшу картину. Мала її лише вона.

Леді замкнулася у своєму