Ю. Несбе - Макбет

— Мені треба з тобою поговорити, — мовив Макбет.

У відповідь — мовчання.

— Мила моя!

— Це — через дитину, — озвався Джек.

Макбет обернувся до нього.

— Я забрав у неї труп. Він уже почав смердіти, і я не знав, що робити далі. Але вона гадає, що це ви наказали мені забрати його.

— Правильно зробив, Джеку. Мені просто треба з нею порадитися на той випадок, якщо… Ну…

— Навряд чи вона зможе дати вам якусь пораду у своєму нинішньому стані, сер. Хотів би запропонувати вам… — ні, не буду. Ви ж не Леді, сер. Вибачте, верзу казна що.

— А ти переплутав мене з Леді?

— Ні, я просто… Леді зазвичай озвучує при мені свої думки, а я їй допомагаю, як можу. Не те, щоб я міг запропонувати якусь істотну допомогу, але часом, коли ти висловлюєш комусь вголос свої думки, то починаєш мислити чіткіше та ясніше.

— Г-м-м. Зроби нам обом кави, Джеку.

— Зараз, сер.

Макбет піднявся в мезонін. Поглянув униз на ігрову кімнату. Вже вечоріло, але в залі стояла тиша. Знайомих облич не було видно. Куди ж вони поділися?

— Вони — в «Обеліску», — повідомив Джек, простягаючи Макбету чашку паруючої кави.

— Га?

— Наші завсідники — в «Обеліску». Ви, мабуть, щойно подумали, куди ж вони поділися, еге ж?

— Можливо.

— Вчора я побував в «Обеліску» і нарахував там п’ятьох із них. І поговорив із двома. Виявилося, що шпигую не лише я. Люди з «Обеліску» теж у нас бувають. Вони виявили наших регулярних клієнтів і запропонували їм кращі умови.

— Кращі умови?

— Кредит.

— Але ж це — незаконно.

— Звісно, вони зробили це неофіційно. В жодному з документів це відображено не буде, а якщо на заклад наїдуть, то вони присягатимуться й божитимуться, що ніякого кредиту не надають.

— Тоді, може, і нам слід зробити те саме?

— Як на мене, то проблема лежить глибше, сер. Ви бачите, як мало людей у барі? А в «Обеліску» — черги. Пиво та коктейлі там дешевші на 30 відсотків, і це не лише збільшує кількість відвідувачів та виручку в барі, а й робить людей менш обачливими в ігровій кімнаті.

— Леді гадає, що ми апелюємо до іншої клієнтури, яка цінує високоякісне обслуговування.

— Людей, які відвідують казино, можна загалом поділити на три групи, сер. Перша — це заповзяті й запеклі картярі, яким начхати на якість килимів та дорогий коньяк. Їм потрібен вправний круп’є й покерний стіл із заїжджими провінційними телепнями, яких можна було би «стригти», і — бажано — кредит. Така група в «Обеліску» є. Друга група — це вже згадана мною сільська публіка, яка зазвичай приходить сюди тому, що ми маємо репутацію справжнього казино. Але з часом вони виявили, що їм більше до вподоби простіша й веселіша гріховна атмосфера «Обеліску». Це люди, які воліють краще пограти в карти, аніж сходити в оперу.

— А опера — це ми?

— Так. Їм хочеться дешевого пива й дешевих жінок. Якщо цього немає, то навіщо тоді вибиратися до міста?

— А остання група?

Джек показав рукою вниз на кімнату.

— Аристократи з вест-енду. Вони не хочуть обертатися в середовищі тих, кого вважають покидьками. Це останні вірні нам клієнти. Наразі. Бо «Обеліск» планує наступного року відкрити нову ігрову кімнату, куди пускатимуть відповідно до дрес-коду, там будуть виші мінімальні ставки, а в барі — дорожчі сорти коньяку.

— Г-м-м. І що ж ти порадиш нам робити?

— Я?! — розсміявся Джек. — Я ж лише адміністратор, сер.

— І круп’є. — Макбет поглянув на стіл для блекджеку, за яким колись зустрілися він, Леді та Джек. — Я хочу спитати у тебе поради, Джек.

— Круп’є просто спостерігає за тим, як люди роблять ставки. Він ніколи не дає порад.

— Добре, тоді послухай, що я тобі скажу. До мене приходив Тортел і повідомив, що не хоче, аби я балотувався в мери.

— А ви збираєтеся це робити, сер?

— Не знаю. Подумував про це і одночасно відкидав цю думку. А потім знову подумував. Особливо після того, як Тортел поблажливим тоном розповів мені, що означає реальна політика насправді. Як ти гадаєш?

— О, я гадаю, що ви були б чудовим мером, сер! Скільки б ви та Леді змогли тоді зробити для нашого міста!

Макбет придивився до сяючого обличчя Джека — щира радість, наївний оптимізм. Він нагадав йому ту людину, якою він сам колись був. І раптом його вразила химерна думка: «От якби я був Джеком-адміністратором!»

— Але в такому разі я багато втрачаю, — продовжив Макбет. — Якщо я не балотуватимуся зараз, то наступного разу Тортел підтримає мене. До того ж він правий, кажучи, що як діючий мер має всі шанси бути переобраним на наступний термін.

— Г-м-м, — мугикнув Джек, чухаючи потилицю. — Дійсно має, якщо перед виборами не станеться скандалу. Такого скандалу, після якого городяни ніяк не зможуть дозволити Тортелу залишитися на своїй посаді.

— Наприклад?

— Леді попросила мене дізнатися про отого молодого хлопця, якого Тортел привозив із собою на звану вечерю.

Мої інформатори повідомили, що дружина Тортела перебралася до їхньої літньої дачі у Файфі, а її місце зайняв отой хлопець. У статевому відношенні він є неповнолітнім. Що нам потрібно, так це конкретний доказ непристойної поведінки. Наприклад, від працівників резиденції мера.

— Та це ж просто фантастично, Джеку! — Від думки про можливість повалити Тортела у Макбета аж щоки розпашілись. — Ми зберемо докази, я попрошу Кайта влаштувати дебати у прямому ефірі, і кину звинувачення в непристойній поведінці просто Тортелу в обличчя! Він до цього буде не готовий. Ну, що скажеш?

— Можливо.

— Можливо? Що ти маєш на увазі?

— Я просто згадав, сер, що ви самі перебралися до домівки бездітного чоловіка у п’ятнадцять років. Тож мер матиме, чим вам відповісти.

Макбет відчув, як кров знову вдарила йому в обличчя.

— Що? Банко і я…?

— Тортел не вагатиметься, якщо ви першим кинете в нього камінь, сер. У коханні та на війні всі засоби допустимі. До того ж ви в такому разі не надто добре виглядатимете, бо вас можуть звинуватити у використанні службового становища для шпигування за мером та його приватним життям.

— Г-м-м. Справді. І що ти зробив би на моєму місці?

— Треба подумати. — Джек відсьорбнув кави. Відсьорбнув іще раз. Потім поставив чашку на стіл. — Витік інформації про хлопця можна організувати обхідними шляхами. Але якщо ви опонуватимете Тортелу на виборах, то все одно запідозрять, що цей витік організували ви. Тому цю інформацію слід оприлюднити ще до того, як ви оголосите про свій намір