Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

–Я думаю, що ти б могла зробити крутою навіть банку шпинату.– замислився Адам.

–Хіба це вже не робив Моряк Папай?

–Ти б його перевершила.

–Звідки така віра?

Адам знизав плечима.

–Ти просто крута.

–Крута як «Секс, наркотики, рок-н-рол» чи крута, як ті танцюючі носії труни?

–Ні. Не наркотики.– відповів він, нахмурившись. –І які ще носії…А!– Адам на мить застиг, пригадуючи старий інтернет-мем, а потім розреготався. Дідько, тепер та мелодія гратиме в його голові до кінця дня.

–Однозначно друге. – запевнив він.

–Агов? Ви йдете, голубки?– криво всміхнувся Аарон.

–Ти чекав весь цей час, щоб помститись мені, чи не так?– пробурмотіла вона.

–Розумна ти дівчинка, Абрамс.– хихотів Аарон.

Скарлет похитала головою.

–Помститись за що?– не зрозумів Адам.

–Та, забий, красунчику.– хмикнув Аарон.

–Красунчику?– здивувався Адам.

–О, то ти і це в мене відібрав?!– невдоволено хмикнула Скарлет.

Аарон застиг на мить, пригадуючи, а тоді розреготався.

–Про що ви говорите?– не зрозуміла Лів.

–Та, Харт ще на початку симуляції заявив, що Адам красунчик. Я сподівалась якось розповісти йому про це, а він взяв і сам себе видав.

Лів і Адам спантеличено перезирнулись, а тоді поглянули на Патрика.

–На мене не дивіться.– попередив він.–Я їх слухаю у піввуха.

Вони пройшли трохи вперед. Лів йшла біля Патрика і сканувала простір.

–Там є прохід.– сповістила вона.

–Там пусто.

–Пусто, бо знято верхній шар, симуляція це рядки коду. –пояснював Аарон.–Тут все насправді є.

–То нащо тоді було відновлювати підлогу, якщо вона насправді є?– не зрозуміла Лів.

–Бо мене попросили відновити підлогу! – крикнув він.– Чого ти причепилась? Архітектура симуляції будується горизонтально, а все, що згори і внизу добудовується окремо.

–Типу…ми все ще можемо рухатись горизонтально, але якщо падаємо – потрібно відновити код?– нахмурилась Скарлет.

–Типу того, так.

–Гаразд. Лів каже, що є прохід. Чому нема дверей?

–Привіт.– гукнув хтось збоку.– Я можу допомогти?

Скарлет поглянула у бік напіврозваленої ілюзії. Там була та сама жінка, що заварювала чай Патрику всього хвилин десять тому. Тепер вона була вбрана у все чорне і стояла на ґанку будинку. Біля неї був припаркований блискучий катафалк, під будинком зібрались люди в чорному одязі, на низькому столику стояла закрита труна із червоного дерева.

–Привіт.– посміхнулась до неї Скарлет.– Позич машину.

Жінка мовчки дивилась на Скарлет. Чоловіки спинились.

–Що ж, тоді я реквізую це авто.

–Перепрошую, сонечко. – відповіла жінка.– Та в цій машині поїде наш друг.

–Та, ні. В цій машині поїду я, сонечко.–вона вгатила дівчину лопатою по скроні і залізла в катафалк.

–Чого повставали?– гаркнула вона іншим.– Залізайте!

–Нахіба?– не зрозумів Аарон.

–Ну, дверей нема, але є стіна, так?– спитала вона.– До того ж ця машинка занадто вилизана, не підходить назві нашого клубу, пропоную її трошки, розквасити.

–Ти хочеш щоб ми всі тут повмирали?– крикнув Аарон.– Я так і знав, що ти психопатка!

–Може й так. – знизала плечима вона.– Але помру я не раніше, ніж вибʼю все лайно зі Стамп. Певна, ви також.

Адам і Лів рушили першими.

–І ти куди ж, кралю? Не думав, що ти схильна до саморуйнування!

–Сідай уже! –гаркнула Лів.– Неначе в тебе є краща ідея!

Аарон зустрівся поглядом з Патриком. Той знизав плечима, що було свідченням відсутності кращих ідей.

Адам сів на пасажирське сидіння, Лів, Патрик та Аарон сіли ззаду. Лів одразу ж пристебнулась, чим викликала усмішку Аарона. Скарлет озирнулась на них:

–До речі, я не вмію водити, але для того що я збираюсь робити того і не треба чи не так?

–Що?!– крикнула Лів.

Скарлет розреготалась, увімкнула магнітолу і вдавила педаль газу у підлогу. Машина летіла до стіни. Лів верещала, у магнітолі розривалась старенька і прекрасна «Let Go» гурту Red.

–Ну, що, готові?– спитала Скарлет, не спиняючись.

–Ні!– крикнула Лів.

–Мене зараз знудить.– зізнався Патрик.

–Ти точно навіжена!– хапався за ручку, що була попід стелею Аарон.

–Слухай…Я тобі довіряю, але…– почав Адам, поклавши руку на бардачок.

–Ніяких але! –крикнула Скарлет.– Ви всі визнали, що довіряєте мені, щойно посадили свої зади у цю чортопхайку!