Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

–І що далі?– не розумів Аарон.

–А далі, я її розширю.– вона встромила лезо лопати у вузьку, тоненьку, як ниточка щілинку між матерією.

–Скарлет, стій!– крикнув Патрик.

Але було пізно, пускаючи  широкі хвости руйнувань, розбираючи на пікселі кожну стінку, всю стелю і підлогу – проєкція розпадалась. Навчені гірким досвідом, Аарон та Лів, хутко згрупувались, Лів встигла схопити мультиінструмент і натиснути кнопку, щоб утримати в повітрі себе, Патрика та Аарона. Скарлет вона піймати не встигла, тож та полетіла вниз, Адам поспішив за нею. В одній руці він тримав меч, іншою намагався піймати Скарлет, що швидко летіла до низу. Розуміючи, що сповільнюється, Адам кинув меч і, наблизившись, підхопив Скарлет.

–Тепер ми обоє впадемо.– її волосся вкрило його обличчя і він хитав головою, намагаючись відкрити очі, щоб поглянути перед собою. Але дивитись не було на що, все було чорне і нескінченне. Вони летіли собі вниз, не відчуваючи ні простору, ні відстані, ні часу.

–Ми ж маємо десь приземлитись, як думаєш?– спитав він.

–Самогубці, що цибають з вікон теж такими думками керуються?

–Можливо.– пирхнув він.

–Аароне.– покликав Патрик.–Треба, щоб ти якось дістав ноутбук.

–І, що? Начаклував нам підлогу?

–Я не певен, що Адам і Скарлет приземляться. Там нічого немає. Вони у нескінченному падінні. А якщо ми затримаємось тут…

–То всі помремо, дякую, ботане, я тільки почав забувати про це.– він відстібнув фастекс на грудях і звільнив плече від однієї лямки, перевісивши вагу наплічника на інше плече. Ледь повернувши рюкзак на груди, він дістав ноутбук із кишеньки і спробував його розкрити.

 

import pygame

def restore_floor():

    global falling

    pygame.draw.rect(screen, BLUE, (0, HEIGHT - 50, WIDTH, 50)) 

 

Почувся звук перекидного табла аеропорту. Лів поглянула на Аарона, згадавши такий самий звук, коли симуляція розпадалась того разу.

 

    falling = False 

 

Почувся вереск Скарлет і зойк Адама.

–Ви там живі?– спитав Аарон, намагаючись розгледіти у чорноті бодай обриси парочки.

–Так.– відповіла Скарлет.–Ми зависли у повітрі.

–Супер.

 

running = True

while running:

    screen.fill(WHITE)

 

–Бляха, ми летимо!

–Вдалого польоту.– розреготався Аарон.

–Я тебе вб’ю, Харте!

–Спершу, доберись до мене.

 

 

    if falling:

        player.y += velocity

 

    pygame.draw.rect(screen, (255, 0, 0), player)

 

    for event in pygame.event.get():

        if event.type == pygame.QUIT:

            running = False

        if event.type == pygame.KEYDOWN:

            if event.key == pygame.K_SPACE: 

 

Він натиснув пробіл.

 

                restore_floor()

 

    pygame.display.flip()

    clock.tick(30)

 

pygame.quit()

 

   Під Аароном, Лів та Патриком вибудувалась частина підлоги.

–Лів, можеш опускати нас.

Лів натисла кнопку на мультиінструменті і всі вони опустились вниз.

Адам і Скарлет перенеслись на новостворену підлогу.

–Ви у нормі?– спитав Патрик.

–Так. Дякую, Харте.

–Звертайся, Абрамс. Що вже передумала вбивати?

–Живи поки.– фиркнула вона.

–Дякую!

Скарлет повернулась до Адама.

–Адаме, твій меч…

–Це просто забавка.– знизав плечима він.

–Але раптом він знадобиться?

–Байдуже.

–Ти маєш думати наперед, Скайвокере.– хитала головою Скарлет.– Якщо розкидатимешся інструментами, у найбільш необхідний момент пожалкуєш.

–Сподіваюсь ти будеш поруч зі своєю чарівною лопатою.– криво всміхнувся Адам.

–Мені здається я довела, що навіть такий, здавалось, би безглуздий предмет може бути достобіса крутим, як гадаєш?– всміхнулась вона.