Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

Машина з гуркотом в’їхала у стіну, всіх хитнуло вперед. Скарлет вперлась руками в кермо, Адам у панель перед собою, Лів вдарилась головою об пасажирське сидіння. Капот зім’яло, а каркас посипався, вкривши блискучу поверхню пилом. Розз’єднавшись на пікселі залишки ілюзії зникли і підбитий катафалк нісся пустою дорогою в нікуди.

–Спинись.– сказав Патрик.–Треба дочекатись, доки завантажиться залишок шляху. Інакше ми їхатимемо вічно.

Скарлет спинила авто і повернулась до Лів, Аарона і Патрика, що сиділи на задньому сидінні. Заграла «Fine Again»  гурту Seether, Скарлет заплющила очі:

–Обожнюю цю пісню.– прошепотіла вона.

–О, крута пісня.–одночасно з нею відповів Аарон.

–Я колись заслухала цей альбом до дірок.–водночас з ним сказала Лів.

–Шикарний трек.– в ту саму мить сказав Адам.

–Люблю її.– синхронно з ними сказав і Патрик.

Скарлет розплющила очі, поглянувши на кожного по черзі.

–Не кажіть мені, що слухаєте те саме, що я.

–Так, звучить доволі образливо.–хмикнув Аарон.

–Схоже деяка музика прийшлась в тему кожному з нас в різні періоди життя.– знизав плечима Патрик.

–Не думаю, що в нас настільки сході історії життя.– відповів Аарон.

–Але кожен з нас жалкує про щось, чи не так?– спитала Лів.

Всі мовчали. Скарлет почала підспівувати. Далі вступив Адам. Аарон хитав головою, коли Лів штрикнула його ліктем і собі заводячи куплет. Уже на приспіві і Аарон і Патрик здалися, горлаючи слова улюбленої пісні. Чи то музика, чи то відсутність звичної токсичності в їх стосунках, але перебування в авто, де вони просто співали, змушувало кожного з них нарешті відчути себе нормальними.

Коли пісня закінчилась, вони всі одночасно замовкли.

–Я сказала батькам, що вони найгірші у світі за секунду до того як вони загинули у автотрощі.– сказала Лів, трохи помовчавши.

Аарон і Скарлет уважно поглянули на неї.

–Я втратив кохану і трьох друзів за один рік через кляті наркотики.– знизав плечима Адам.

Він не хотів вдаватись в деталі, бо знав, що не зможе спинитися.

–О…Мені так шкода, Адаме.– зітхнула Лів.

–Я поцілував алергіка змащеними у арахісовій пасті губами.– тихо відповів Патрик.

–Що?–не зрозумів Аарон.

–Ну, формально він мене поцілував. А я не знав, що він алергік.

–Нащо ти змащував губи арахісовою пастою?

–Я просто їв сандвіч перед цим.

Вони замовкли. Скарлет зітхнула.

–Мій батько хворів на рак і я дізналась про це тільки після його смерті.

Аарон нахмурив брови, знервовано ковтнувши. Щось у його погляді було вибачливим. Ніби те, що він чув від інших змушувало його серце завмирати. Патрик мовчки підняв на неї очі. Лів подалась вперед і торкнулась її руки.

–Я став свідком збройного нападу у школі, серед загиблих моя сестра, яку вбили на моїх очах.– відповів Аарон не підводячи очей.

–Бляха...– зітхнула Скарлет.

–Еге ж… Тотальний Колумбайн.– сумно всміхнувся Аарон, хоча всміхатись йому геть не хотілось. В авто ставало дедалі тісніше, після того, як він промовив це вголос. Ніби все повітря стало важким і густим.

–Мене вражає, як ми весь біль, який мудохали все життя і більшу частину симуляції змогли вмістити в одне речення.– помовчавши сказала Лів.

Вони перезирнулись і раптом синхронно розреготалися. Відчувалась дивна легкість, хоч вони говорили про дуже складні і важкі речі, просякнуті болем від втрати. Але те, що вони мали змогу розділити це, здавалось чимось дуже цінним, рідкісним і водночас неосяжним. Цей сміх був необхідністю, бо крізь нього вони, немов, позбувалися від усього пережитого.