Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

Фінал?

 

Наприкінці цієї шаленої історії п’ятірка, що звала себе Клубом Підбитого Катафалка сиділа у однойменній машині, очікуючи, коли завершиться клята симуляція. Вони пізнавали одне одного, бо це, схоже була єдина можливість поспілкуватися за весь час.

–Розкажіть найдивніший факт про себе.– запропонував Адам.

–Гаразд…–замислилась Лів.–Якось я порізала стрічку Гейлі Старк прямо перед виступом, бо вона сказала, що мій брат невдаха. Я нікому не зізналась про це. А Гейлі дискваліфікували.

–Яка ж ти мстива мала паскудниця.– криво всміхнувся Аарон.

–Я – пізня дитина.– розповідав потім Патрик.– Моїм батькам зараз уже за сімдесят років. Мама майже не ходить після другого інсульту. У батька хвора спина. Коли я ходив до школи дуже соромився віку батьків і казав всім, що вони мої бабуся і дідусь.

–Для чого?

–У всіх однолітків батьки були молодими, вони їздили на пікніки, грали у бейсбол щовесни, а мої були стомленими  і хворобливими. Я соромився цього.

–Мої батьки думають, що я зі школи мріяв бути актором, а насправді, коли мене спитали, я сказав перше, що прийшло у голову, а потім соромився зізнатися і повірив у це.

Аарон і Скарлет розреготались, Патрик і Лів всміхнулись Адаму.

–Тобто, ти не любиш акторство? Навіть трохи?

–Я полюбив його з часом. Бо це єдине, що в мене справді виходить. Тож, тепер так. А тоді, я просто не знав ким хочу бути і не хотів розчаровувати батьків. А коли дорослішав так і не придумав іншого варіанту.

–А я відчуваю, що хочу скинути тебе зі сходів, щоразу як бачу, Абрамс, бо ти страшенно нагадуєш мені Патришу.– відповів Аарон.

–Я навіть не знаю, як на це реагувати.– розгубилась вона.

–Ніяк. Просто завали.– знизав плечима він.

–Чудово, дякую, Харте.– нахмурилась Скарлет і раптом всміхнулась.

–Ну, а ти про себе, що розкажеш?– спитала Лів.

–А я люблю мюзикли.– знизала плечима вона.

–Ти? Мюзикли?– пирхнув Адам.–Оце так одкровення…

–Щороку, на початку літа, я переглядаю обидві частини «Mamma MIA!» і плачу наприкінці.

–Це так мило.– протягнула Лів.–Ніколи б не подумала…

–Ну, я теж не думала, що ти здатна порізати реквізит конкурентки перед виступом, але ось ми тут.

Лів розреготалась.

–І точно…

–Хіба не бачте? Ми точно герої «Клубу «Сніданок»»!

Всі поглянули на Адама спантеличено.

–Ну, дивіться.–зітхнув він.– Фільм почався з того, що на кожному висить ярлик, якому вони, нібито відповідають. Але під час перегляду ти розумієш, що це немає сенсу, бо всі вони люди, які можуть відчувати різні емоції. І ми так само. Тобто, кожен з нас буває недовірливим, імпульсивним, як Аарон…

–Можеш просто назвати його психом.– фиркнула Скарлет.

–Дякую, «сестричко».– салютував їй Аарон.

– Кожен колись чекав визнання, як Лів, кожен в різні моменти вмикав мозок, як Патрик, кожен прагнув грати певну роль, як я, кожен грубіянив і користувався силою, як Скарлет. Ми всі різні, але нас об’єднала ця симуляція. І показала, що ми всі здатні робити одне і те ж, хоч і доволі різні на перший погляд.

–І все ж, скотч ми тобі в руки не дамо.–відповіла Лів і всі зареготали.

Вони посиділи в машині ще кілька хвилин.

–Ходімо.– сказав Патрик, легенько штовхаючи Аарона, що сидів ближче до дверей.– Нам час виходити.

Аарон спантеличено штовхнув двері  і вийшов.

–Таку машину розфігачила…– оглядав зім’ятий капот Адам.

Вони мовчки блукали кімнатою, втомлені і виснажені. Лів сиділа біля Аарона слухаючи мабуть достобіса цікаву розповідь про будову коду. Патрик знервовано міряв кроками кімнату. Адам тримався поруч зі Скарлет. Повітря було густе від електричного напруження – не лише через симуляцію, а й через щось невидиме, те, що повільно наростало між ними протягом всього цього хаосу. Скарлет стояла біля машини, схрестивши руки на грудях. Її погляд бігав по тінях, що лежали в дальньому кутку. Що чекати від нової симуляції? Коли це вже скінчиться?

– Сумуєш? –спитав її Адам, зупинившись поряд.

Вона кинула на нього короткий погляд.

–Радше напружена.

–Не варто. Патрик розумний, він нас витягне.

Скарлет видихнула, криво всміхнувшись.

–Завжди така впевненість, ніби ти вже знаєш розв’язку.

–Не знаю. Але хочу вірити.

Їхні погляди перетнулись, і в цьому погляді читалось більше, ніж будь-які слова могли б пояснити. Адам ступив трохи ближче. Скарлет затамувала подих. А тоді, вся кімната затремтіла і підлога почала розпадатись на мілкі квадрати. Скарлет встигла лише скрикнути, коли симуляція розірвала землю під ними. Кімната розкололась, наче її хтось розірвав навпіл. Лів заверещала, Аарон підхопив її на руки, залізаючи на парапет попід стіною. Патрик сидів на зім’ятому капоті. Адам зник у тіні хаосу, падаючи в порожнечу, а Скарлет відчула, як серце стислося. Вона впала біля краю провалля, очі гарячково шукали хоч найменший рух. Розум казав їй, що все скінчено.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍