Стефанія Лін - Принцеса для демона, Стефанія Лін

– Сеер, не надто жорстоко? Активуй печать вже, нехай відчує біль, та й приповзе сама назад.

– Мель, цю потрібно провчити. Вона ж гірше за негоду, ніколи не знаєш в який бік поверне.

– Прямо як ти! – Фиркає брат та ховає обличчя за склянкою напою. І усмішку.

– Прямо як я. – Тихо повторюю й спостерігаю як темна грива Лелі завернула ліворуч. Що ж, шоу починається. Скоро весь палац почує крики з того боку.

****
Леля

Ліс зустрічає ідеальною тишею. Це дивно. Якщо поруч з палацом чути постійну трель та спів тварин, то тут ніби в склепі. Єдиний звук – шепіт листя від легкого вітру.

– Знаєш, тут якось моторошно. – Коментує Дашка.

– А в палаці демона ні?

– В палаці демона стіни й немає такої тиші. ….Ай!

Зі здивуванням, шоком та сміхом одночасно спостерігаю, як Дашка запинається за коріння дерева й падає обличчям в листя та траву на землі.

– Під ноги дивитись не пробувала?

– Пробувала! – Бурчить. – Коріння не видно, темно ж…

– Стоп. Не ворушись. – Кажу помітивши дещо дивне: під Дашкою коріння починає рухатися, ніби живе.

– Що? – Подруга починає панікувати. – Що таке? Лелька!?

– Просто не ворушись. – Шепочу. Сама не знаю чому.

– Леля!

Спостерігаю за тим, як листя, трава та сама земля повільно виростають, осідлані Дашкою, як пагорб, просто на очах.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно