Альбіна Вишневська - Довірся мені, Альбіна Вишневська

6 глава

Вже давно вона так довго не спала, дуже давно. Прокинулася від того, що поруч заворушилися пухнасті гості. Юля ніжно посміхнулася і рукою потріпала хитрий писок Кузьми. Навіть ці двоє хитрунів здивувались такому неподобству: на годиннику близько восьми, а хазяйка дрихне, як немовля.

- Що, пухнасті, сьогодні щось пішло не за планом?

Кузьма невдоволено нявкнув щось у відповідь на своєму котячому, а ось ніжна Красуня, не зраджуючи щоденному ритуалу, вологим носиком потерлась об ніс Юлі.

Дівчина стиснула в обіймах котів, але вони були думками в ранковому годуванні, бо активно виривалися з рук.

- Окей, ваша правда, давайте влаштуємо собі смачний сніданок! Хто перший?

Юля енергійно зіскочила з ліжка і босими ногами побігла на вихід, навіть не згадавши, що в сусідній кімнаті розташувався гість. У залі з'явилася в одній милій піжамі, що складається з шортиків і майки, що облягає.

Жага до ранкової пробіжки наввипередки з Кузьмою неочікувано випарувалася. Дівчина зустрілася поглядом з Микитою, який теж не спав, а, заклавши руки за голову, вслухався в розмову господині з котами і посміхався. Щоки Юлі зарум'янилися від несподіванки. Хоча варто було відзначити, що гість начебто і був трохи прикритий тонким пледом, але цілком по-царськи розвалився на дивані.

- Доброго ранку, - мовила невпевнено та, зібравшись з думками, додала, як ні в чому не бувало, - сніданок буде за п'ять хвилин.

- Доброго ранку, із задоволенням, - посміхаючись, сказав у відповідь чоловік. Микита зацікавлено розглядав принади дівчини. Гарна. В ранковому освітленні іншою виглядала. Скільки їй років? Навіть не міг дати собі відповідь на таке цікаве запитання.

А дівчина перед очима нівроку, спритна, адже одразу зрозуміла сенс його погляду і втекла до своєї кімнати. Звичайно! Хто б ставив під сумніви її дії? Микита бачив, як Юля збентежено шукає халат, як кутається в нього. Смішна. І це інтригує.

Чоловік тихо розсміявся, варто було Юльці з’явитися перед очима, але не для спілкування, а щоб вирушити на кухню. Він теж не дозволив собі залежуватися. Сів, потягнувся. Відчув, що тіло гарно відпочило, не зважаючи на те, що перебувало в менш комфортних умовах, аніж вдома.  Чоловік, одягнувши халат, почав збирати постільну білизну. Ніколи не вважав за потрібне залишати по собі бруд чи хаос з речей.

У ванній швидко освіжився, переодягся в чистий одяг і тільки потім вийшов у передпокій. Зіткнувся з Юлею, яка теж привела себе до ладу: довге волосся було сплетене в косу, а одяглася вона в милий квітчастий сарафанчик.

- Ухх, - злетіло захопливе, коли дівчина випадково влетіла в його груди.

 Рука чоловіка самовільно ковзнула до вузької талії. Як стримуйся, а інстинкти мисливця завжди працювали у Микити беззастережно.

- Ой, вибачте, часом складно змиритися з тим, що у домі гості.

Дівчина зробила крок назад, пальцями стримуючи неслухняне пасмо, і ніяково посміхнулася, рукою вказуючи Микиті проходити вперед.

- Сніданок готовий, а ще я зв’язалася по телефону з дядьком Петром, він погодився допомогти вам з машиною.

- Та ви, Юленько, справжній скарб, - усміхнувся щиро, враження, що сотню років цього не робив.

Микита дивувався тому, що Юля не поспішає спілкувалися так, як би він цього хотів. Його думки постійно поверталися до того, що бачив учора. Вона дійсно була чимось засмучена, але мовчала про це.

А ще те фото на стіні. Де її чоловік? І чому в словах про вечерю було стільки гіркоти? Отже він правий: особисте життя Юлі завдало їй неприємних відчуттів. Микита чудово розумів, що в чужий город зі своїм статутом лізти нічого, тому після сніданку швидко зібрав речі та вирушив визволяти транспорт друга.

Кросівки були безнадійно зіпсовані та валялися біля ганку. Врятувало лиш те, що Юля вчасно запропонувала йому зручні чоловічі кеди.

- Зручно?

Дівчина уважно спостерігала за тим, як Микита поспіхом приміряє взуття.

- Безперечно, все ж краще, аніж босоніж. Ви мене врятували. Дякую.

- Так, шльопати по калюжах босоніж не дуже приємно.

Микита розсміявся і потер чоло, дивлячись на свої ноги.

    - Сподіваюсь, що дядьку Петру не доведеться ще й мене брати на буксир.

- Не переймайтеся, у дядька безмежна фантазія, він вас вчасно врятує, - розсміялась його співрозмовниця і провела чоловіка до хвіртки.

- Дякую за прилисток, ви підтримали мене у важку хвилину, - почав Микита першим.

- Мені здається, що це було навзаєм. Приємно, що стала вам у нагоді. Гарного настрою та щасливої дороги додому.

Розійшлися несподівано, тому що слів забракло. Микита розумів, що дівчина виконала увесь свій максимум з допомоги неочікуваному гостю. Хоча міг просто помилятися.

Микита квапився я к ніколи. Він  намагався рухатися швидко, робити обережні кроки обабіч розмитої дороги. Злива вночі зробила вагомий внесок у рельєф цієї місцевості. Чи вдасться без жертв визволити пташку Степана із багнюки?

Гранін ледь не вилаявся, побачивши машину у всій красі. Зверху вона просто ідеально блищала, адже злива змила всю пилюку. Та колеса просто жахали своїм виглядом.

- Твою дивізію!

Та цю бричку ще в мийці драїти кілька годин, перш ніж повернути товаришу. Степан хоч і не висловився по телефону феєрично, але між рядками Микита й так здогадався, що друг переживав. Нічого іншого не залишалося, як їхати назад у селище та шукати мийку. Повертати Степанові ластівку брудну та нещасну не ризикнув.

Загалом, додому Микита потрапив лише наступного дня. І одразу з вогню та в полум'я, бо на абордаж його взяла сусідка. Мабуть пильнувала його у вікно щосекунди.

Під’їжджаючи до будинку, зв’язався з матір’ю та дізнався багато цікавого. Тому зустріч з сусідкою була досить короткою у часі розмови та продуктивною. Його провини у тому, що труба схудла між поверхами, не має. Тому претензій до нього не може бути. Кілька разів під час розмови з сусідкою  чоловік ледь не зірвався на набридливу бабцю. Та стримався, ніби якесь небачене просвітлення зупинило чоловіка. Тому, наче справжній джентльмен, провів детальну роз’яснювальну роботу з бабусею.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍