Льюїс Керрол - Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол

у неї у вухах, мов цокання годинника.

Вона ледве стримувалася від бажання сказати їх вголос:

 

Близняк з Близнюком

Учинили бійку,

Бо Близнюк Близняку

Пошкодив торохтілку.

 

Тут чорний ворон прилетів

І з криком сів на гілку,-

Так налякав обох бійців,

Що враз забули спірку.

 

- Я знаю, про що ти думаєш,- сказав Близнюк,- але насправді це зовсім не так. Аж ніяк.

- Навпаки,- продовжував Близняк,- якщо було так, то так мало бути. Якби було так, то так би і було. Але коли не так, то не так. Така логіка.

- Я думаю про те,- ввічливо пояснила Аліса,- як швидше вибратися з цього лісу, бо вже смеркає. Скажіть мені, коли ваша ласка.

Але маленькі товстуни лише перезирнулися і засміялися.

Вони були такі схожі на двох великих школярів, що Аліса не витримала, вказала пальцем на Близнюка і промовила:

- Перший учень!

- Аж ніяк! - шпарко вигукнув Близнюк і закрив рота, клацнувши зубами.

- Другий учень! - вказала Аліса на Близняка, хоч була певна, що у відповідь він лише вигукне «Навпаки». Так воно і сталося.

- Ти не так почала,- закричав Близнюк.- Коли приходиш у гості, спочатку треба привітатися і потиснути руки.- Тут близнята міцніше пригорнулися один до одного, потім кожен простяг вільну руку, щоб вона потиснула її.

Аліса не хотіла комусь з них першому потискувати руку, боячись образити другого. Вона знайшла вихід зі скрутного становища, взявши руки обох зразу. І вмить вони втрьох почали танцювати колом. Здавалося, що так і треба (Аліса пригадувала потім). Вона не здивувалася навіть тоді, коли почула музику. Музика линула від дерева, під яким вони танцювали, і виходила вона тому (якщо Аліса правильно зрозуміла), що гілки терлися одна об одну, як смичок об струни.

- Було дуже смішно (говорила Аліса згодом, коли розповідала сестрі всю цю історію), коли я помітила, що співаю «Потанцюймо навколо шовковиці». Я не пам’ятаю, коли почала співати, але у мене було таке враження, ніби я співала довго, довго!

Двоє інших танцюристів були товсті, тому швидко задихалися.

- Чотири круги для одного танцю цілком досить,- ледве вимовив Близнюк, і вони спинилися так само раптово, як і почали. В ту ж мить замовкла і музика.

Потім вони відпустили руки Аліси і мовчки дивилися на неї. Настала досить незручна пауза, бо Аліса не знала, як почати розмову з особами, з якими тільки що танцювала.

- Зараз уже не годиться вітатися,- говорила вона собі.- Слушна нагода для цього минула.

- Сподіваюсь, ви не дуже втомилися? - сказала вона, нарешті.

- Аж ніяк. Дуже вдячний за увагу,- відповів Близнюк.

- Велике спасибі! - додав Близняк.- Ти любиш вірші?

- Т-а-к, дуже… Деякі вірші,- не дуже впевнено відповіла Аліса.- Чи не скажете ви мені, як вийти з лісу?

- Що їй розказати? - запитав Близняк. Він не звернув уваги на запитання Аліси.

- «Морж та Тесля» - найдовший вірш,- відповів Близнюк, палко стискаючи брата в обіймах.

Близняк зразу ж почав:

 

На небі грало сонечко…

 

Аліса наважилася перебити його:

- Якщо цей вірш дуже довгий,- сказала вона як могла ввічливіше,- чи не скажете ви мені спочатку, якою дорогою…

Близняк лагідно посміхнувся і почав знову:

 

На небі грало сонечко.

Проміннячко ллючи,

І хвилі в морі сяяли,

Як золоті ключі -

Дивуйтеся, чудуйтеся,

Бо це було вночі.

 

А місяць блимав пахмурно,

Сердитий був, як біс:

«Ну, що за сонце капосне -

Усюди пхає ніс!

Чи дня нема? Чого б ото

В чужі діла я ліз?»

 

Вода була мокрісінька,

Зате сухий пісок;

На небі ні хмариноньки -

Бо не було хмарок;

В повітрі ні пташиноньки -

Бо не було пташок.

 

Вусатий Морж із Теслею

Ішли по бережку

І гірко-гірко плакали,

Що стільки тут піску:

«Якби усе тут вимести,

Було б, як у вінку!»

 

«Щоб десять підмітальників

Поставити сюди,

Чи за півроку б вимели?» -

Питає Морж з біди.

А Тесля тільки схлипує:

«Пропали б їх труди!»



 

Ідуть, аж бачать - устриці.

Морж крикнув їм: «Привіт!

Ми дуже раді зустрічі,

Ходімо на прохід!

Ми чотирьох запрошуєм

До себе на обід!»

 

Мовчить найстарша устриця,

Лиш блимає на них:

Чого, мовляв, присікались

До мене, хитруни?

Нікуди йти не хочу я

З своєї мілини!



 

Та четверо молодшеньких

Враз підійшли до них,-

Умилися, прибралися

І взулись, як на гріх -

Дивуйтеся, чудуйтеся,

Бо в них немає ніг.

 

За ними й інші устриці

Посунули слідом,

Вони ішли і парами,

Й одинцем, і гуртом,

По пінних хвилях вистрибом,

По берегу повзком.

 

Півмилі Морж із Теслею

Йшли по сухій землі

І на привал спинилися

На кам’яній скалі;

За ними гуртувалися

Всі устриці малі.

 

«Тепер ми поговоримо,-

Вусами Морж повів,-

Про чоботи і човники,

Капусту й королів,

Чи скоро море википить,

Чи крила є в корів».

 

«Пізніш,- гукнули устриці,-

Перш дайте звести дух,

Бо ми ж усі гладесенькі

І нас стомив цей рух».

«Спочиньте»,- Тесля вимовив,

Порадував гладух.

 

А Морж сказав: «Хліб є вже в нас,

Буханочка на з’їд,

До хліба оцту й перчику

Додати теж би слід,-

Як ви готові, устриці,

Ми почнемо обід».

 

«Але не з нас! - всі устриці

Тут крикнули навкрич.-

Невже ви, любі, зважитесь

На цю жахливу річ?»

А Морж сказав: «Дивіться-но,

Яка чудова ніч!

 

За