Льюїс Керрол - Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол

Бо ви такі смачні!»

А Тесля мовив: «Ріжтеся

Обом - йому й мені.

Чи ви поглухли, устриці?

Ви чуєте чи ні?»



А Морж ізнов: «О боже мій!

Невже ми їх сюди

Із мілини принадили

Лише задля їди?»

А Тесля: «Їж, не бідкайся,

Та масла менш клади!»

Морж заридав: «Ой, устрички!

Мені так жалко вас!»

Та вибирав, де більшенькі,

Глитав по три ураз

І до очей хустиночку

Підносив раз у раз.

«Ну, нагулялись, устриці? -

Знов Тесля річ повів.-

Додому, може, підемо?»

Ніхто не відповів…

Не диво - Морж із Теслею

Всі устриці поїв.

- Мені більше подобається Морж,- сказала Аліса,- бо він, бачите, трохи жалів бідолашних устриць.

- Але з’їв він їх більше, ніж Тесля,- заперечив Близняк.- Розумієш, він закрився хусточкою, щоб Тесля не зміг полічити, скільки він з’їв. Навпаки.

- Яка підлота! - обурилась Аліса.- Тоді мені більше подобається Тесля… Якщо він з’їв менше від Моржа.

- Але він з’їв стільки, скільки йому вдалося,- промовив Близнюк.

Аліса зовсім розгубилася. Після паузи вона почала:

- Що ж! Вони обидва були погані… - Тут вона стурбовано замовкла, бо почула неподалік у лісі ніби пихкання великого паровоза і побоювалася, що це якийсь дикий звір.- Тут водяться тигри або леви? - несміло запитала вона.

- Це хропе Червоний Король,- заспокоїв її Близняк.

- Ходімо подивимося на нього! - крикнув Близнюк, і вони схопили Алісу за руки і потягли її туди, де спав Король.



- Правда, він гарний? - промовив Близнюк.

Аліса, по щирості, не могла визнати його гарним. На голові у нього був червоний нічний ковпак з китичкою. Сам він зігнувся так, що нагадував якусь незграбну копицю, і голосно хропів.

- Так хропе, що голова як не відірветься! - зауважив Близнюк.

- Боюсь, щоб він не простудився на сирій траві,- сказала Аліса, яка була дуже розсудливою дівчинкою.

- Йому зараз щось сниться,- промовив Близнюк.- Як ти думаєш, що йому сниться?

Аліса відповіла:

- Хто може знати це?

- От ще, ти снишся! - вигукнув Близнюк, радісно плескаючи в долоні.- А якби ти йому не снилася, де б ти була, як ти думаєш?

- Там, де й зараз, звичайно,- відповіла Аліса.

- А от і ні! - зневажливо пояснив Близняк.- Тебе не було б ніде. Адже ти лише частина його сну.

- Якби Король прокинувся,- додав Близнюк,- ти б зникла… Бах!.. і ти розтанеш, мов свічка!

- Нічого подібного! - обурилась Аліса.- А крім того, якщо я - лише частина його сну, що ж таке ви, хотіла б я знати.

- Те саме! - сказав Близнюк.

- Те саме! Те саме! - закричав Близняк. Він кричав так голосно, що Аліса не втрималася і сказала:

- Тихше! Боюсь, що ви розбудите його, коли будете так галасувати.

- Ну, тобі нема чого боятися розбудити його,- сказав Близнюк,- оскільки ти існуєш тільки в його сні. Ти добре знаєш, що не існуєш насправді.

- А от існую! - сказала Аліса і заплакала.

- Ти не перетворишся на справжню дівчинку від того, що будеш плакати,- зауважив Близняк.- Нічого плакати.

- Якби я не існувала насправді,- промовила Аліса, сміючись крізь сльози, таким безглуздим здавалося все це,- я б не змогла плакати.

- Невже ти думаєш, що ці сльози - справжні? - глузував із Аліси Близнюк.

- Ясно, вони говорять нісенітницю,- подумала Аліса.- Не варто плакати через це. Вона витерла сльози і продовжувала як могла веселіше: - Як би там не було, мені треба вибратися з лісу, бо вже поночіє. Як на вашу думку, буде дощ?

Близнюк розкрив над собою і братом велику парасольку, потім поглянув угору.

- На мою думку, не буде,- сказав він.- Принаймні… під парасолькою. Аж ніяк.

- Але дощ може бути тут, поза парасолькою.

- Хай собі йде, коли хоче,- сказав Близняк.- Ми не заперечуємо. Навпаки.

- Егоїстичні створіння! - подумала Аліса і вже хотіла сказати «на добраніч» і піти собі, коли раптом Близнюк вискочив з-під парасольки і схопив її за руку.

- Бачиш? - сказав він, задихаючись від хвилювання. Він широко розплющив потемнілі очі, вказуючи тремтячим пальцем на якусь маленьку білу річ, що лежала під деревом.

- О, це звичайнісінька торохтілка,- сказала Аліса, придивившись до речі, що лежала під деревом.- Не порохівка, ні, не бійтеся,- швидко сказала вона, бо вирішила, що той злякався.- Звичайнісіньке старе брязкальце… Зовсім старе і зламане.

- Я знаю, що це торохтілка! - закричав Близнюк і почав скажено тупати ногами і рвати волосся на голові.- Вона, без сумніву, зіпсована! - Тут він зиркнув на Близняка. Той сидів на землі й намагався сховатися під парасолькою.

Аліса доторкнулася до його руки і почала заспокоювати його:

- Не варто так сердитися через якесь старе брязкальце.

- Воно не старе! - закричав Близнюк, все дужче сердячись.- Воно нове, кажу тобі… Я лише вчора купив його… Таке гарне нове брязкальце! - репетував він на весь голос.

Тим часом Близняк щосили намагався згорнути парасольку, не вилазячи з-під неї. Було так смішно дивитися на ці зусилля, що Аліса зовсім забула про сердитого брата. У Близняка нічого не виходило, і зрештою він перекинувся, заплутавшись у парасольці, і з неї стирчала лише його голова. Так він і лежав, хапаючи повітря ротом і кліпаючи очима.



«Наче риба», подумала Аліса.

- Ти, звичайна річ, згоден битися? - запитав Близнюк уже спокійніше.

- Нічого не зробиш,- похмуро погодився брат, вилазячи з парасольки.- Але вона повинна допомогти нам одягтися, розумієш.

Отже, близнята рядком попростували до лісу і за мить повернулися. У них були повні руки всілякого мотлоху: диванні валики, простирадла, килимки, скатертини, серветки, відерця для вугілля.

- Сподіваюсь, ти вмієш пришпилювати і