Льюїс Керрол - Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол

зав’язувати мотузки? - спитав Близнюк.- Все це треба якимсь чином приладнати на нас.

Згодом Аліса говорила, що їй зроду не доводилося бачити такої метушні, яку зчинили двійники. А скільки мотлоху вони натягли на себе! І скільки мороки було, поки вона зав’язала мотузки і застебнула гудзики!

- Без сумніву, коли вони закінчать зодягатися, вони будуть нагадувати клунки з старою одежею! - говорила собі Аліса, приладжуючи валик на шию Близняка. «Це щоб голови не відрубали», пояснив він.

- Розумієш,- додав він цілком серйозно,- найгірше, що може трапитися в бійці, це коли тобі стинають голову.

Аліса голосно засміялася. Вона вдала, що кашляє, боячись образити його почуття.

- Я дуже блідий? - запитав Близнюк, підходячи, щоб вона приладнала йому шолом. (Він називав це шоломом, насправді це була скоріше каструля.)



 

- Авжеж… Так… Трошки,- ввічливо відповіла Аліса.

- Взагалі я дуже хоробрий,- продовжував він тихенько,- але сьогодні в мене болить голова.

- А в мене болить зуб! - озвався й собі Близняк, що підслухав братові слова.- Я почуваю себе набагато гірше, ніж ти.

- Тоді вам краще сьогодні не битися,- промовила Аліса, користуючись слушною нагодою помирити їх.

- Ми повинні побитися хоч трохи. Але я не наполягаю на довгій бійці,- сказав Близнюк.- Котра зараз година?

Близняк поглянув на годинника і сказав:

- Пів на п’яту.

- Давай битися до шостої години, потім будемо обідати,- запропонував Близнюк.

- Добре,- сумно погодився брат.- А вона хай слідкує. Але не підходь надто близько,- додав він.- Я б’ю все, що бачу… коли по-справжньому розійдуся.

- А я б’ю все, що трапиться під руку,- закричав Близнюк,- хоч бачу, хоч ні!

Аліса засміялася.

- Гадаю, що цим деревам часто перепадає,- сказала вона.

Близнюк подивився навкруги з самовдоволеною посмішкою.

- Не думаю,- сказав він,- що встоїть хоч одне дерево до кінця нашої бійки!

- І все це через якесь брязкальце! - промовила Аліса, яка все ще сподівалася викликати у них хоч крихту сорому за бійку через таку дрібницю.

- Я б не приймав це так близько до серця,- пояснив Близнюк,- якби брязкальце не було зовсім нове.

- Хоч би прилетів чорний ворон! - подумала Аліса.

- У нас всього один меч, розумієш,- звернувся Близнюк до брата.- Але ти можеш скористатися парасолькою, вона так само гостра. Тільки треба швидше починати. Робиться зовсім темно.

- Навіть темніше,- додав Близняк.

Раптом все оповили сутінки, і Аліса вирішила, що наближається гроза.

- Яка важка чорна хмара! - сказала Аліса.- І як швидко вона наближається! Що це - у неї, здається, є крила!

- Це ворон! - пронизливо закричав зляканий Близнюк. Обидва брати кинулися навтіки і за мить зникли з очей.

Аліса трохи одбігла в ліс і зупинилася під великим деревом.

- Тут він до мене не добереться,- подумала Аліса.- Він такий великий, що не пролізе поміж дерев. Якби тільки він не махав так крилами… Здійняв у лісі справжню бурю… Чи бач, летить чиясь хустка!

 

РОЗДІЛ V.
ВОВНА ТА ВОДА

 

 

Говорячи це, вона зловила хустку і озиралася, розшукуючи власника. Незабаром вона побачила Білу Королеву, яка щодуху бігла лісом, широко розкинувши руки, ніби летіла. Аліса ввічливо пішла їй назустріч з хусткою в руках.

- Я надзвичайно задоволена, що випадково зловила її,- сказала Аліса, допомагаючи Королеві напнути хустку.



 

Біла Королева лише безпорадно і перелякано зиркнула на неї і зашепотіла: «Хліб з маслом, хліб з маслом». Аліса відчула, що розпочинати розмову доведеться їй самій. Отже, вона несміло почала:

- Ви - Біла Королева? Я мала честь прибрати…

- По-твоєму, ти прибрала,- сказала Королева.- А по-моєму, ні.

Аліса подумала, що не варто сперечатися на самому початку розмови, тому вона посміхнулася і зауважила:

- Якщо ваша величність скаже мені, з чого почати, я постараюсь зробити це якнайкраще.

- Але я не хочу, щоб ти прибирала мене! - буркнула сердешна Королева.- Я прибиралася цілих дві години підряд!

Аліса вирішила, що навіть краще, якщо Королеву було кому прибирати без неї, бо та була страшенно неохайна.

- На ній все таке пом’яте,- думала Аліса.- І вся вона утикана шпильками!.. Дозвольте мені поправити на вас хустку,- додала вона вголос.

- Просто не знаю, що з тією хусткою! - сумно сказала Королева.- Вона сьогодні ніби сказилася. Я скрізь її пришпилила, але вона чогось не держиться!

- Вона не може держатися рівно, розумієте, якщо ви пришпилюєте її лише з одного боку,- пояснила Аліса, легенько поправляючи на ній хустку.- Лишенько, яке у вас закустране волосся!

- У ньому заплуталася щітка! - зітхнула Королева.- А гребінець я загубила вчора.

Аліса обережно звільнила щітку і постаралася причесати Королеву.

- Ну от, так куди краще! - сказала вона, коли встромила в інші місця майже всі шпильки.- Але, без сумніву, вам потрібна покоївка!

- О, я з радістю візьму тебе! - промовила Королева.- Два пенси на тиждень і варення через день.

Аліса не могла стримати сміху і сказала:

- Я не збираюся найматися… Крім того, я не люблю варення.

- У мене дуже смачне варення,- переконувала її Королева.

- Може, але мені не хочеться його сьогодні.

- Тобі його не дадуть, навіть якщо ти і захочеш,- зауважила Королева.- У нас такий порядок: варення вчора і завтра, але ніколи не буває варення сьогодні.

- Але повинно ж колись дійти до «варення сьогодні»,- заперечила Аліса.

- Нічого подібного,- сказала Королева.- Варення дають кожного наступного дня. Сьогодні - це не наступний день, розумієш.

- Не розумію,- промовила Аліса.- Це якась жахлива плутанина.

- Це на тебе впливає життя навпаки,- лагідно пояснила Королева.- У кожного спочатку паморочиться в голові…

- Життя навпаки! - повторила страшенно здивована Аліса.- Я ніколи не чула про таке!

- …але воно має ту велику перевагу, що пам’ять діє в двох напрямах.

- Я знаю напевне, що моя пам’ять