Маринка Черемних - Врятована коханим, Маринка Черемних

5 глава. Мілана

- Соромно?- запитав Тимур та вже сидів біля мене

- Ні капельки- відповіла я та подивилася в очі чоловіку, в яких були вогники

- Я вже написав другу і він переведе її до себе в компанію- я витріщила очі на чоловіка? З чого б це він вирішив перевести її до іншої компанії?

- Навіщо?

- Вона мене давно бісила, якщо бути відвертим, а сьогоднішня ситуація стала останньою краплею. Ну і ще через одну людину. Ну дуже хочу, щоб вона ревнувала мене до неї. Вона навіть не в моєму смаку. Ти бачила скільки там всього нарощеного? Жах просто

- Бачила. Так... а хто ця людина?- я вже сиділа на дивані, біль майже минув. Наші обличчя були критично близько, його вуста так і манили мене, я б їх вже давно зацілувала

- Сама не здогадуєшся?- Тимур посміхнувся одним кутиком губ та почав схилятися до мене. Повіки враз стали надто важкими і я їх закрила. Відчувала його переривчасте дихання на своїх вустах. Ще трішки і все- хвиля поцілунку накриє нас. І коли його вуста майже торкнулися моїх, задзвонив телефон. Я різко відсторонилася та аж підскочила від несподіванки. Чий це був телефон? Тимур витягнув свій, але це не був його. Я поглянула на свій- теж мовчить. Підняла голову на двері та побачила... Кирила? Якого чорта він тут робить? Моє тіло враз напружилося та почало труситися від гидких спогадів і Тимур це помітив

- Лано?- я заглянула у його очі та ледь помітно кивнула на двері. Він різко повернув голову та відразу ж зірвався на ноги і заступив мене спиною. Я встала з дивану та стала за ним. Спина Тимура вже була напружена

- Що ти тут забув?- голос чоловіка був злим та холодним

- Взагалі-то я не до тебе, а до своєї дружини. Я прийшов її забрати звідси- ступнув крок до нас. Тимур стиснув руки в кулаки. Я вирішила втрутитися, доки Тимур його ще раз не вирубив:

- Після того, що ти зі мною зробив навіть не розраховуй на те, що я знову повернуся до тебе. Я ще вчора подала онлайн-заяву про розлучення- я дійсно це зробила вчора ввечері, коли вже Тимур пішов спати

- Я тобі його не дам!- прокричав він і його очі набули роздратування

- Для цього існує односторонній порядок- спокійно мовив Тимур.- І ще, як тільки вас розлучать, ти не маєш ніякого права на квартиру, адже ця квартира повністю належить Мілані. І від сьогоднішнього дня, поліція видала заборону про твоє наближення до Лани. Якщо ж ти її не будеш дотримуватися- заплатиш великий штраф. Так що, як твій колишній найкращий друг, я тобі рекомендую не лізти до неї, бо тобі ж немає чим платити великі суми. І щоб до кінця цього тижня і духу твого не було у квартирі Лани. Я особисто приїду перевірю це, після відрядження. Бувай!- вказав рукою мій друг на двері. Колишній чоловік враз побліднів та був не жарт наляканим

- Це... Ти... Тобі це з рук не зійде!- він тикнув пальцем на нас, вийшов та сильно грюкнув дверима кабінету. Не знаю в який саме момент мої щоки почали зігрівати гарячі сльози

- Ненормальний! Як ти взагалі... Лано...- я закрила обличчя долонями та плакала. Міцні чоловічі руки окільцювали мою талію та притягнули у свої заспокійливі обійми

- Тимуре, я... ненавиджу його... Я не знаю на що він здатний. Я хвилююся за тебе- в перервах між схлипами промовила я чоловіку у груди

- Тшшшш, тихо тихо, рідна моя. Що він може заподіяти мені? В нього ні грошей, ні зв'язків- я плакала на чоловічих грудях ще пів години, він весь час погладжував мою спину та волосся

- Можливо і твоя правда, але... Я так хочу поїхати з цього міста і ніколи більше не повертатися. Воно мені тільки страждання принесло... і такого вірного та надійного друга, як ти, хоч у чомусь є великий плюс...- тихо мовила я та відсторонилася від нього. Поклала руки на міцні груди і відчувала його гучне серцебиття

- Я зроблю все, щоб ти змогла пережити цей період і більше ніколи в житті не плакала через ідіота, який приносить тобі страждання та завдає шкоди. Чуєш мене, кицю?- я кивнула.Тимур взяв мене за підборіддя та змусив дивитися в очі:

- Я ніколи та нікому в житті не дозволю грати з твоїми почуттями. Ти- моя найближча та найдорожча людина- він схилився та поцілував мене по черзі в обидва куточки вуст

- Дякую тобі за все!

- Ходімо звідси. Я знайшов всі свої документи для нашого відрядження. Як живіт?- чоловік поклав на нього свою руку.- Болить?

- Зовсім трішки- поклала руку поверх його 

- Тоді...- він обережно підхопив мене на руки та виніс з кабінету.- Замикай- я провернула ключ у замку та заховала його до карману світшота, а в іншій руці тримала папку з документами. Чоловік зайшов зі мною на руках в ліфт, я натиснула на 1 поверх і ми поїхали

- Може відпустиш мене?

- Від себе? Ніколи в житті- я завмерла, а серце стиснулося від його слів. Він... не відпустить від себе ніколи? Мені це не почулося? Невже я йому і справді така дорога?

- Я мала на увазі з рук, Тим

- В тебе болить живіт

- А там сидить... ота- нахмурила брови при згадці як вона дивилася на Тимура, мого Тимура. Хай він і про це не знає, але це поки що, але тоді я була готова повисмикувати їй нарощене волосся та роздряпати її наколене личко

- Тут вона останній день. Тобі не всерівно на неї?- вигнув брову він

- Може я їй хочу щось зробити, а ти мене тримаєш- сказала я та загадково посміхнулася

- Оооо, ну тоді тим більше я тебе триматиму. Ти мене так ревнуєш, мені подобається- задоволено промовив чоловік та зарився лицем у моє волосся. Мимоволі, я заплющила очі

- Постав мене, будь ласка- тихо сказала я, доки остаточно не попливла калюжкою від його теплого дихання на своїй шиї

- Гаразд, поставлю. Тільки тримай мене за руку- я взяла його за руку, чоловік переплів наші пальці. Ліфт зупинився. Двері відчинилися і ми пішли до виходу. Ліна сиділа з засмученим виразом обличчя. Коли побачила нас, то різко встала та запитала:

- Тимуре Олексійовичу, мені тільки що зателефонував Володимир Миколайович та повідомив, що з понеділка я буду працювати у його компанії. Це якась помилка?- запитала вона та видула ще більше свої принади

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍