Маринка Черемних - Врятована коханим, Маринка Черемних

- Дякую, я б не знаю, що робила без твоєї допомоги- я дивилася в очі Тимуру і побачила в них ледь помітне тепло - Кожний би друг так вчинив - Ні, не кожний. Після такого найближчі друзі чоловіка обвинувачують в усьому жінок, а ти навпаки- став на мій захист, ще й запропонував пожити деякий час у тебе - Мілано, я дійсно не впізнав Кирила сьогодні, ти була права, якби я приїхав до вас на пів години раніше, то не було б цього- він легко торкнувся моїх синців на руці та лівій щоці.- Тобі треба в лікарню, потім до поліції, не можна цього так залишати. Хоч він і мій друг, вже точно колишній, але має понести покарання - Я тобі і так багато клопоту принесла, тобі б своє життя влаштовувати...

1 глава. Мілана

Я зайшла у свою квартиру з теплого подвір'я, сонечко вже нас приємно радувало, початок весни у самому розпалі. Їдкий аромат тютюну та алкоголю вдарив у мій ніс. 2 пари жіночих босоніжок були розкидані у коридорі. Я швидко пішла на кухню і побачила просто неймовірну картину- на колінах мого так званого чоловіка, вже точно колишнього, сидять дві дами у самій білизні та випивають зі стаканів алкоголь. Я терпіти не можу, коли від чоловіків несе сигаретами та алкоголем

- Що тут в біса відбувається?!- закричала я та кинула сумочку на підлогу

- Кицюні, йдіть поки що, я сам потім вас знайду- його голос був сповнений якоїсь любові до них. 2 блондинки встали з його колін та пішли з квартири, при цьому захопивши свої речі з підлоги. Кирило підвівся та стиснув мою ліву руку до болю

- Попереджати потрібно, коли заявляєшся сюди!- прошипів він мені та штовхнув мене до столу. Я боляче вдарилася животом, а в мене ще й ці дні почалися

- Та що ти собі дозволяєш?!- закричала я і сльози набралися в очах. За 3 роки нашого шлюбу, він ні разу не підіймав на мене руки, за останні пів року багато чого змінилося. Почав випивати у великих кількостях та розпускати руки. Оці 2 блондинки, які тут були- щось новеньке для мене. Я давно задумувалася подати на розлучення, але все не наважувалася, бо думала, що він зміниться, але... бачу, що стає тільки гірше

- Де ти вешталася, доки я тебе тут чекав?!- заплітаючим язиком запитав чоловік. Тільки я щось хотіла сказати, він сильно вдарив мене по лівій щоці. В очах залітали зірочки, але я трималася

- Ти зовсім збожеволів, п'яниця. Яке взагалі ти маєш право так до мене ставитися?!- сльози змішалися з моїм криком від безвиході з цієї мерзенної ситуації

- Повір мені, маю. Що, ходила по своїх мужиках, доки я гроші заробляю?- які гроші? Про яку він взагалі роботу говорить, коли ще після весілля він звільнився з ІТ-компанії? Вхідні двері грюкнули та врятували мене від чергового ляпасу, який він мені вже хотів дати

- Мілано, ти вдома?- голос Тимура прорізався крізь стіни квартири. Почула кроки і зрозуміла, що він іде сюди. Чорт, треба прикрити чимось синці, які вже почали набирати фіолетового кольору на руках, та червону щоку. Але як, коли голова розвалюється від болю, а живіт дуже ниє. Друг чоловіка зайшов на кухню, його погляд пройшовся по пустих пляшках від горілки та затримався на мені

- Що це таке?!- грізним тоном звернувся він до Кирила та підступив до мене ближче

- Та тільки що... впала, коли заходила на кухню, ось тобі і наслідки- розгубленим голосом сказав мій поки що чоловік та зробив крок до мене. Але Тимур заступив мене спиною та висунув руку вперед. Здається, що він навіть протрезвів

- Не бреши мені! Вона пів години тому йшла з роботи цілою та неушкодженою і від підлоги чи дверного косяка неможливо отримати таких синців

- Та я правду кажу. Стоп, а ти хто взагалі такий, щоб лізти у нашу сім'ю? Чи може ти з нею спиш? Шльондра!- закричав Кирило та кинувся на Тимура з кулаками. З одного удару в лице, Кирило впав та відключився. Сльози градом полилися з моїх очей, але не через нього, а через нестримний біль в області живота та щоки

- Тшшш, все буде гаразд. Йди збирай речі, зможеш?- я кивнула та зробила 15 важких кроків до нашої кімнати. Тимур стояв у дверях та чекав на мене. На останок, зняла каблучку з безіменного пальця правої руки та кинула на ліжко. Чоловік забрав валізу з моїх рук та ми разом вийшли з квартири.

Коли ми вже дійшли до машини, я відчула запаморочення та сперлася руками на капот. Тимур миттю опинився біля мене та охопив однією рукою за талію, а іншою взяв мою долоню

- Тобі погано? Щось болить?- я схвально кивнула. Мовчки відкрив передні пасажирські двері, посадив мене, швидко обійшов машину, завів і ми з великою швидкістю поїхали, здається, до його квартири

- Зараз ми приїдемо до мене, я викличу лікаря, з тобою все буде добре, обіцяю. Будеш жити у мене- їхати з синцями до лікарні мені і самій не дуже хотілося, хто його зна, може ще зустріну когось з його родичів чи знайомих, а мені не хочеться взагалі їх бачити ніколи в своєму житті. Досить з мене, натерпілася! Здається, втома взяла гору наді мною і я заснула.

Розплющила очі. Біла стеля, велике ліжко, плазма, шафа. Де я? Повернула голову до вікна і побачила, що у кріслі біля вікна сидів Тимур та задумливо дивився на місто. Який же він гарний... Сонце вже сідало, отже приблизно десь 17:00. Я спробувала встати, але різкий біль в животі дав про себе знати. Я глухо застогнала чим і привернула увагу чоловіка

- Тихо, тихо, лежи- він взяв мене за плечі та поклав назад, але перед цим підняв подушку, щоб я трішки сіла.- Лікар заборонив тобі сьогодні вставати- тільки зараз помітила, що на моєму животі лежить тепла пляшка з водою, яку Тимур тримав однією рукою

- Що він сказав?- запитала я та потерла руку з синцями, яких на ній було 3

- Він тебе штовхнув і ти вдарилася животом?

- Так, сильно

- Синці на руці пройдуть скоро, на щоці також. А ось з животом... в тебе ж зараз ці дні і він буде боліти на протязі них. На наступний місяць тобі буде потрібно піти до гінеколога, щоб він тебе перевірив. Лікар то сказав, що нічого серйозного немає, але... я хвилююся за тебе

- Чому?

- Ти мені дорога, дуже сильно. Я готовий був вбити Кирила в тій квартирі, коли побачив тебе з синцями- погладжував мою руку

- Не брудни руки об нього

- Ти як зараз почуваєшся? Сильно болить?

- Терпимо, але вже краще- чомусь мені соромно було перед ним, він знав про мої дні, думала, що чоловікам байдуже на те, що в цей період відчувають жінки, але Тимуру виявляється ні

- Потрібно поїсти- я негативно похитала головю.- Це навіть не обговорюється, Лано. Я тебе віднесу на кухню і нагодую

- Не треба мене нести, я важка- сказала я та зітхнула

- Не кажи дурниць, хто тобі таке казав?- нахмурив брови чоловік

- Той, кого ти вирубив у моїй квартирі

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍