Владислав Рікі - Полтавська казка, Владислав Рікі

– Я?! – очі Святовіра розширилися від подиву. – Я вважав, що мені потрібно лише обрати привида, а все інше – ваша робота!

– Ні, соколику. Робити доведеться все тобі. Я лише вказую шлях.

– Тоді потрібно знайти іншу примару, – відповів Свят, хвилюючись. – Бо цей фантом перебуває аж у Полтаві. Мене навіть батьки туди не пустять.

– А їм не потрібно нічого казати, – рішуче відповіла Власта. – Ти вже досить дорослий, щоб вирішувати свої справи самостійно. То немовля до матері прив’язане, а ти вже парубок. То ж не потрібно скирдувати все на батьків, – вона підвелася зі скрині, її тінь маячила на стіні. – Поїдеш до Полтави. Відшукаєш кадетський корпус. А далі вибір буде за тобою: або впустити мене до себе, і я зроблю все як треба, або ти спробуєш відтворити ритуал самостійно. Тільки не лякайся, там немає нічого складного чи такого, чого б ти не міг зробити. Але для процедури потрібні будуть деякі речі: свічка і вогник, окріп, крейда, п’ять мідних тарілочок, жменька землі, висушений імбир та знання давніх символів.

– А, може, ми зможемо без всього цього якось обійтись? – несміливо запропонував Свят. – Можливо, є спрощена процедура, щоб ми з вами позбулись одне одного, я навіть вивчу усі закляття, які для цього потрібні, – Свят розумів: що довше він спілкується з відьмою, то складніше стає його життя. Кожна їхня розмова – як камінь у валізі, що тягне на дно...

– Забудь про закляття, прокльони та заговори – то все для звичайних людей. Я розумію, що для тебе все це наче страшний сон. Але позбутися усього цього ти зможеш лише пройшовши цей шлях до кінця. Якби був інший, менш складний спосіб, повір, я би тобі розповіла, – вона зробила паузу, її погляд став проникливим. – Не повіриш, але то доля, що ти віднайшов кадета саме у Полтаві. Бо тобі все одно потрібно буде туди вирушати. Твій мозок – це кладень знань. Ти вже бачив одну людину, якій не придав значення... Та він є нашим об’єктом, у якого знаходиться мій кулон. На Шар-горі він не скриваючи носив мою річ. Ти його бачив ще на виборчих брошурах. Він підприємець і балотувавсь до Полтавської обласної державної адміністрації. Я сподіваюсь, що інтернет допоможе тобі відшукати Кирча Остапа Опанасовича. Знаю, що то буде складно, але нам треба забрати у нього мій кулон. Хоч би як ти не хотів, а те місто на тебе чекає.

– Ви казали, що потрібно три речі. Кулон, ніж та книга. Тоді підкажіть, де інші речі шукати, – наполегливо запитав Святовір.

– Як я вже казала, книга схована у підземних ходах Шар-гори, – відповіла Власта. – А от де ніж, я не знаю. Його місцеперебування мені невідоме. Саме для цього нам і потрібен привид кадета.

– А якщо він не погодиться нам допомогти? – не втерпів Свят.

– Ти знов за своє. Чому ти не хочеш просто мовчки вислухати мене? – Власта спокійно реагувала на нетерплячість молодика. – От скажи мені, припустимо, що у тебе пропав слух і відібрало мову, ти хотів би повернути їх назад, щоб знову спілкуватись?

– Звісно! Мені навіть уявити важко, як би я жив у такому стані.

– Знаючи зі свого досвіду, можу сказати, що той хлопчина зробить усе, що ти йому скажеш. Особливо коли дізнається, що ти можеш дарувати йому свободу від тієї будівлі. А якщо все складеться добре, то й допомогти йому покинути цей світ. Як бачиш, в твоїх руках – долі неприкаяних душ. Тож не зволікай, а берися до діла. Збери всі речі та відшукай Кирча, – Власта, як і попереднього разу, зачерпнула юшки та протягнула Святу. – Ану спробуй, що я цього разу наготувала.

Святовір неохоче взяв ополоник і відсьорбнув гидотної юшки.

Прокинувшись, він відчував смак польової трави, немов щойно її куштував.

Весь ранок Свят витратив на придбання речей. Витрачати кошти було шкода – він їх збирав на велосипед. Та тепер міг лише попрощатися з цією мрією. Подорож до Полтави означала повний крах. Та думки перейшли до примари й навіть трохи підбадьорили його. Може, не так усе вже й погано? Якщо у нього буде власний привид, він зможе лякати вчителів на непідготовлених уроках. Чи, наприклад, зривати контрольні. А це куди краще за велосипед. Та з ним відкривалися такі можливості! Можна буде виробляти такі речі... Фантомів бояться майже всі у світі. Щоправда, зараз лише початок канікул і до школи більше двох місяців. То треба вигадати щось інше, надзвичайне. Можливо те, що повернуло б йому кошти.

Святовір різко обірвав свої думки, спантеличений усвідомленням, що Власта читає його думки. Якось стало навіть моторошно, знаючи, що за тобою постійно спостерігають. Тепер думки перейшли до пробудженої. А чи зможе вона навчити його чомусь з відьомських знань? Можливо,лікувати людей або ще чогось. А якщо стати самому відьмаком! Тепер ця ідея вже не покидала Свята, супроводжуючи його весь день.

Склавши придбані речі під ліжко, Святовір зайнявсь Кирчем Остапом Опанасовичем. Він виявився головою Полтавської області, власником заводу та маєтку. Інформації було більш ніж достатньо, Власта має бути задоволеною. Та одна деталь особливо вразила Свята: Кирч також був спонсором проведення заходів на Шар-горі. Чомусь саме ця інформація насторожила Свята й викликала у нього тривогу.

Ніч, посіяв темряву і спокій, навіювала живим творінням добраніч.

– Доброї ночі! – привітавсь Святовір.

– Для тебе хай буде добра, а для мене ніч – це вічність мого заточення.

Святовіру стало ніяково, тепер він розумів, чому до сьогодні вони не вітались. То у нього ночі змінні, а для неї це одна нескінченна темрява.

– Та ти не звертай уваги на мої слова, – помітивши зміну у хлопцеві, сказала Власта. – Важливіше, що ти так швидко впорався. Тепер потрібно діяти. Завтра ти можеш вирушати до Полтави.

– Ні, завтра я не можу цього зробити! – заперечив Свят.

– Та що ж ти тоді робитимеш, хай тобі грець?! – роздратовано відповіла Власта. – Тобі ж нема чого робити, окрім однієї справи. І та стосується мене.

– Так. Я бажаю вам допомогти, проте два дні будуть вихідні, і мої батьки весь час удома.