Владислав Рікі - Полтавська казка, Владислав Рікі

– Можливо, то були хлопці, які робили шкоду? Про них мені розповідав батько, – все ж таки Святовір перебив Власту.

– Ні, це були не вони. Ти чув про мене страшилку, але я не ладна вбивати. Так, я їх легко отруїла, лише щоб провчити. Вони брали, що хотіли. От я і підлила зілля до молока, яке вони вважали нічийним. За якийсь час вони б одужали самі, але їхні батьки своєю турботою зробили лише гірше. Тож мені довелося рятувати їхні життя, – Власта зітхнула, її голос став гірким. – Ні, то була моя кара. Зореслава – так називали її спільники, які допомагали у лихій справі. Вони наважились мене катувати, аби дізнатись, куди я поділа рукопис. Та пізно зрозуміли, що я їм цього не скажу. Їм нічого не залишалось, як погубити мене. Я б зруйнувала їхні життя, від них відвернулись би усі пробуджені і вони це знали. Вони забрали мої речі. Мій кулон та ритуальний ніж. Тобі потрібно відшукати їх і повернути мені, а також і саму книгу. Ці три речі і обряд, який ти потім проведеш, розділять наш зв’язок і я нарешті віднайду спокій.

– Але ж я не чародій, щоб проводити обряди! – скрикнув Свят. – Я нічого не тямлю ні в обрядах, ні в тому, де шукати ваші речі!

– Не поспішай, – спокійно відповіла Власта. – Так, тобі доведеться багато чому навчитись, та зі мною це не проблема. Головне, щоб ти чітко виконував все так, як я тобі казатиму. Ти ж не хочеш, щоб я керувала тобою? Тож, будь добрим, виконуй їх сам, – вона зітхнула, її голос став м’якшим: – Знаю, що можу нашкодити твоєму життю, тому і пропоную взаємодію. Тепер я допомагатиму тобі лише знаннями, не втручатимусь у твоє тіло без твого дозволу. Та нам все одно знадобиться помічник. Тобою я не можу ризикувати, бо ти моя єдина надія.

– Мої друзі теж залишаться у стороні, я не бажаю їм шкоди, – рішуче сказав Свят. – Тим більш, що мені навряд хто з знайомих повірить у те, що зі мною відбувається. Я можу стати для них посміховиськом, а то й взагалі мене вважатимуть схибленим.

– Тоді залишається знайти того, хто тобі повірить. І того, хто охоче допоможе. Як щодо привидів?

– Кого??? – перелякався Свят, аж підскочивши з несподіванки.

– Чого ти так реагуєш? – здивувалась вона. – Зі мною ж спілкуєшся?!

– Ви – то є голос у моїй голові та сон. А привид – то є привид!

– Фантом – то дух людини, яка, як і я, застрягла у цьому світі, – пояснила Власта, помішуючи юшку черпаком. – Вони також прагнуть порятунку. Твоя задача – знайти примару, з якою тобі буде комфортно співпрацювати. Але знай: якою людина була за життя, такою буде і її привид, з усіма її якісними властивостями і недоліками, – вона зачерпнула юшку, покружляв її у черпаку. – Шукай уважно, не поспішай.

– Та де ж я їх найду? На кладовищі, чи що? – здивувався Свят.

– Може й на кладовищі, а можливо там, де про них ходять чутки. Заглянь у свій інтернет. Та обирай уважно, щоб не довелося шукати іншого. Бо від першого ти не зможеш позбавитись, якщо ви вдвох одночасно цього не забажаєте. І пам’ятай: день – твій, ніч – моя. Тому я чекатиму тебе з твоїм вибором. А тепер – пий, – пробуджена протягнула ополоник Святу.

Святовір ледве встигнув зробити ковток гіркої юшки, як раптом прокинувся від сну.

Свят пішов найкоротшим шляхом. Інтернет. Перебираючи Лубни, Хорол, Полтаву  та всі поселення навколо, Святовір дивувався шаленій кількості легенд про фантомів у цих краях. Час залишив чимало цікавого. Та що більше Свят знаходив інформації, то цікавіше були історії про привидів. Козаки, або відьми як Власта... Але особливо його вразила розповідь про потяг-привид – оце так, нічого собі. Пошуки все ж таки зробили своє діло.

Привид кадетського корпусу. Хлопчина був звинувачений у крадіжці, яку скоїв інший кадет. Знущання однолітків були нічим порівняно зі зрадою власних батьків. Саме вони вибрали покарання своєму синові. Його привселюдно відшмагали. Не змирившись з такою долею та не витримавши ганьби, хлопчина вистрибнув з вікна верхнього поверху. Самогубство заточило душу бідолашного у домівці його майбутніх надій.

Святовір не знав чому, але він припинив пошуки, бувши впевненим, що це саме той привид, якого він шукав. Свят відчував, що вони знайдуть спільну мову, оскільки вони майже однолітки, і це давало надію на розуміння. Тим більш, що Власта добре пояснила, як знайти собі помічника. Дорослі примари мали великий життєвий досвід. За своє життя вони вчинили чимало злих діянь. Також вони були розумнішим за нього. Але  для роздумів та розв’язування складних питань є Власта. А він хотів бути з тим, хто сприйматиме його як товариша, а не лише як засіб досягти спокою. І цей кадетський привид здавався ідеальним варіантом.

Хоча Власта нічого не казала про те, як він потім позбудеться привида. Якщо все піде за її планом, то чи забере вона його з собою? А якщо фантом хлопця залишиться з ним назавжди? Нові тривожні думки почали поглинати Святовіра, заводячи у глухий кут.

Ніч, як завжди, настає вчасно. Але Свят відчував, ніби час навмисно повільно плине, попри його нетерпіння та бажання скоріш обмовити з Властою всі питання, які засіли у нього у голові. Цього разу він швидко поринув до світу нічних видінь.

Сятовір вийшов із темряви й опинився у льоху Власти. Котел займав середину приміщення, обігріваючи свій бік на розжарених вуглинах деревини. Власта, сидячи на скрині, чекала на його прихід. Отвір у стелі пропускав місячне світло, допомагаючи жару освітити кімнату та самого гостя.

– Сьогодні ти раненько, – промовила вона. – Що ж, спочатку мушу тебе похвалити. Ти зробив найкращій вибір. Зізнаюся, я очікувала набагато гіршого рішення. Молодець!

– Але…

– Не перебивай! – різко зупинила його Власта. – Ти мав би вже запам’ятати, що все те, що обмірковуєш ти, знаю я.

– То чому я не знаю того, що знаєте ви? – перебив таки Святовір. – Ми нібито пов’язані.

– Не плутай дух з людським тілом, — холодно відповіла Власта. – У твоєму розумі багато перешкод. Тому для тебе це неможливо. Скажи мені краще, коли ти збираєшся налагодити зв'язок з кадетом?