MarVit - Назустріч долі , MarVit

Рік минув швидко, і життя поступово входило у свою колію.

Артем занурився в роботу – після переведення він працював головним архітектором у місцевій будівельній компанії. Вільний час проводив у спортзалі, на пробіжках або з друзями. Здавалося, що все йде так, як треба.

Але іноді, коли він проходив повз дитячий майданчик або кав’ярню в центрі міста, його погляд мимоволі ловив знайому постать.

Віра.

Вона то йшла, тримаючи за руку Данила, то сміялася з якимись подругами, то просто стояла біля магазину, вдивляючись у вітрину. І щоразу Артем відчував якесь незрозуміле тепло, змішане з ледь помітним жалем.

Він не розумів, чому.

Можливо, тому, що Віра була частиною його минулого. Чи, можливо, тому, що щось у її очах змушувало його відчувати себе не просто колишнім братом її матері, а кимось важливішим.

Але він відганяв ці думки.


---

За цей рік у його житті з’явилася інша жінка – Олена.

Висока, стильна, впевнена в собі. Вона працювала лікаркою, була розумною і дотепною, і Артему з нею було легко. Не було незручного мовчання, не було дивних натяків із боку друзів – вона була чудовою партією, як казала його мати.

І він вирішив познайомити її з Вірою.

Чому?

Сам не знав.

Можливо, тому, що йому здавалося важливим, аби вони порозумілися.

А можливо…

Можливо, він просто хотів побачити, як відреагує Віра.


---

Він запросив її на каву в той самий заклад, де вони випадково зустрілися рік тому.

Віра сиділа за столиком, поглядаючи на годинник.

Коли він увійшов разом із Оленою, її погляд на мить спинився на ньому, а потім перевівся на жінку поруч.

– Віро, хочу тебе познайомити. Це Олена, – сказав Артем, сідаючи навпроти.

Віра кивнула, змірявши Олену уважним поглядом.

– Приємно познайомитися, – сказала вона рівним голосом.

– Навзаєм, – усміхнулася Олена, явно не помітивши напруження в повітрі.

Артем ковтнув каву, уважно стежачи за Вірою.

Вона була спокійна. Надто спокійна.

Але її руки – вони ледь помітно стиснулися в кулаки.

І він це побачив.


---

Це був той момент, коли він зрозумів, що Віра не така байдужа, як хоче здаватися.

А може, він просто хотів у це вірити.