MarVit - Назустріч долі , MarVit

Артем з цікавістю дивився на Віру, але його думки крутилися зовсім не навколо хлопчика. Він не знав, чому його так зачепило це випадкове зіткнення в парку, але факт залишався фактом – він не міг перестати думати про неї.

Десять років. Десять довгих років, і вона змінилася. Уже не та юна дівчина, що завжди ходила за ним, захоплено ловлячи кожне його слово. Перед ним стояла жінка. Сильна, впевнена, але… насторожена.

Він бачив її напруження, чув, як її голос трохи тремтів, коли вона говорила про сина.

– Знаєш… – Артем зробив ковток кави, не відводячи від неї погляду. – Я завжди думав, що ми колись зустрінемось знову.

Віра насмішкувато підняла брову.

– Серйозно? – її голос був сухим. – І чому ж?

Він усміхнувся.

– Бо ти – Віра. Вперта, норовлива. Ти не могла просто зникнути з мого життя назавжди.

Вона нервово опустила очі.

– Люди змінюються, Артеме.

– Так, – погодився він, нахиляючись ближче. – Але щось у тобі залишилося тим самим.

Вона різко підняла погляд.

– І що ж?

– Те, як ти зараз стискаєш кулак, коли нервуєш, – м’яко сказав він. – Ти завжди так робила.

Віра швидко сховала руку під стіл.

– У тебе хороша пам’ять.

Артем зітхнув.

– Не настільки хороша, як хотілося б.

Він сказав це ніби випадково, але Віра помітила щось у його голосі.

– Що ти маєш на увазі?

Він на мить замовк, ніби зважуючи, варто говорити чи ні.

– Деякі спогади… вони, ніби провалені. Я пам’ятаю більшість речей, але… не все. Особливо ту останню ніч перед твоїм зникненням.

Віра відчула, як її серце стиснулося.

Він дійсно нічого не пам’ятав.

Це було навіть страшніше, ніж якщо б пам’ятав.

Вона не знала, що сказати, тому швидко відвела погляд.

– Це давно минуле, Артеме. Навіщо ворушити його?

Він дивився на неї ще кілька секунд, перш ніж знизати плечима.

– Можливо, ти права.

Але Віра знала – він не відступить.

І найгірше було те, що її тривога змішувалася з чимось іншим.

Чимось небезпечним.

Теплом.

Бо в його очах вона бачила не просто цікавість.

Вона бачила те, що лякало її ще більше за правду.

Він починав дивитися на неї зовсім не як на зведену сестру