MarVit - Назустріч долі , MarVit

Зустріч у кав'ярні залишила після себе дивне відчуття. Віра не могла пояснити, що саме її так зачепило. Вона очікувала, що Артем рано чи пізно знайде когось, почне нові стосунки, і це нормально. Вона сама не раз повторювала собі, що між ними нічого не було і бути не може. Але щось у тому, як він дивився на цю Олену, як тримав її за руку, викликало у Віри незрозуміле роздратування.

Вона поверталася додому, стискаючи пальці на ремінці сумки. Холодний осінній вітер обдував її обличчя, але це не допомагало зібратися з думками. Віра змусила себе глибоко вдихнути й пригадала, що має важливіші речі, ніж роздуми про минуле – Данило чекав її вдома.


---

Тим часом Артем не міг позбутися дивного відчуття після тієї зустрічі. Йому здавалося, що Віра не сказала чогось важливого. Вона була ввічливою, але її очі видавали щось інше – суміш роздратування, здивування та ще чогось, чого він не міг розшифрувати.

– Як ти з нею познайомився? – несподівано запитала Віра того вечора в кав’ярні.

– З Оленою? – перепитав він. – В лікарні. Я якось травмував руку, і вона мене лікувала. Виявилося, що вона любить подорожі, як і я. Ми розговорилися…

Віра просто кивнула. Тоді це здалося Артему нормальною реакцією, але зараз він розумів, що її поведінка була надто стриманою. Якби вона була байдужою, то не дивилася б на нього так уважно.

Його думки перервала сама Олена, яка прийшла до нього додому пізно ввечері.

– Ти весь вечір якийсь задумливий, – сказала вона, сідаючи на диван і знімаючи плащ. – Це через ту жінку, Віру?

Артем підняв на неї очі.

– Чому ти так вирішила?

Олена знизала плечима.

– Бо ти не такий, як зазвичай. Я бачила, як ти на неї дивився.

Він відвів погляд.

– Ми з нею знайомі багато років. Просто давно не бачилися.

Олена схрестила руки на грудях.

– І вона тобі досі небайдужа, так?

Артем задумався. Він не знав, що відповісти. Раніше він ніколи не розглядав Віру як жінку. Вона була просто малою дівчинкою, дочкою його мачухи. Але тепер, після всіх цих зустрічей, після кожного погляду, він починав розуміти, що щось змінилося.

Він бачив її по-іншому. Він помічав, як вона рухається, як іноді несвідомо кусає губу, коли хвилюється. Як у її очах з’являються іскри, коли вона говорить про Данила. І як її голос звучить тихіше, коли вона говорить з ним.

Артем подивився на Олену й лише сказав:

– Це не має значення.

Але він не був у цьому впевнений.