Міка Рей - Між двох світів, Міка Рей

Вона стоїть на краю, дивиться вниз, і здається, що тільки один крок – і...

її зупиняє чиясь рука. Сильний ривок назад – і вона ледь не падає, але не вниз, а в чиїсь обійми.

— Ти що твориш?! — голос хлопця різкий, справжній.

Катя виривається, в грудях все кипить від злості та страху.

— Відпусти мене! Тебе не існує! Ти теж просто маячня!

Вона замахується, б'є його кулаками в груди, але хлопець не відпускає.

— Я реальний, чуєш? Ти б зараз могла загинути!

Катя перестає чинити опір. Їй важко дихати, руки тремтять.

— Як… Як тебе звати?

— Данило.

Це не Антон. Це не її галюцинація. Це хтось, хто реально зараз тут.

Катя завмирає. Її серце калатає так голосно, що, здається, Данило теж це чує. Вона дивиться йому у вічі – там немає тієї знайомої іронічної усмішки, немає запаху тютюну і гелю для душу. Це не Антон.

— Відпусти мене, — її голос тихий, наче зірваний.

— Тільки якщо відійдеш від краю, — так само спокійно відповідає він.

Катя робить крок назад. Відчуття реальності повертається різко, як ляпас. Її ноги підкошуються, і вона опускається прямо на холодний бетон даху.

— Чому ти тут? — запитує вона, не дивлячись на нього.

Данило вагається.

— Я… просто бачив, як ти сюди зайшла. І у мене… — він на секунду замовкає, вдивляючись у неї. — У мене дуже близький друг так само…

Катя підіймає голову. Його погляд важкий, ніби він бачить в ній когось іншого.

— Він… він вчинив це?

Данило стиснув щелепи.

— Так.

Вони сидять мовчки. Вітер жене сірі хмари над містом. Катя стискає пальці в кулак, ніби хоче втримати себе від зникнення.

— Я не знаю, що зі мною, — нарешті говорить вона. Голос звучить порожньо. — Мені здається, що я…

— Ти не одна.

Вона піднімає на нього погляд. Вперше за довгий час їй здається, що слова не просто розчиняються в порожнечі. Що хтось справді їх чує.

Кінець