Міка Рей - Між двох світів, Міка Рей

Розділ 6

– Ти вільна в суботу? Можем піти погуляти– раптом сказав Антон

Катя застигла на місці, не розуміючи, чи почула вона правильно. Її серце відразу прискорилося, і в голові промайнуло безліч думок. Вона дивилася на Антона і не могла зрозуміти чи правильно вона розчула.

– Вільна? – повторила вона, намагаючись приховати сум'яття в голосі. – А чому ти хочеш погуляти зі мною?

Антон трохи посміхнувся, але його погляд залишався серйозним.

– Можливо, тому що я бачу в тобі більше, ніж здається на перший погляд, – сказав він, в очах читалася якась біль, яку він намагався приховати.

Катя знову відчула, як в її грудях щось перевертається. Їй хотілося відмахнутися, сказати, що це все — нісенітниця, що він просто хоче зробити вигляд, ніби піклується про неї. Але чогось не вистачало, і вона відчула це.

– Я не знаю... – тихо промовила вона, намагаючись зібратися з думками. – Я... не можу так просто...

Антон нахилився ближче, і її серце сіпнулося від того, як близько він був.

– Не потрібно нічого вирішувати зараз. Просто подумай. Я просто хочу, щоб ти не була сама, – його голос був м'яким, але в ньому звучала певність.

Катя закрила очі, намагаючись зібрати свої думки, але все в її житті здавалося таким заплутаним. І все ж, вона не могла не відчути, що в цих словах було щось більше, ніж просто турбота.

– Я подумаю, – зітхнула вона, і навіть не помітила, як її серце знову забилося швидше.

Її погляд зустрів його, і між ними на мить пройшла тиша, мов щось недоказане було сказано без слів.

Після того, як вони попрощалися і розійшлися по домах, Катя залишалася в глибоких роздумах. Може, це була його чесна пропозиція, а може, він просто не хотів залишати її одну? Вона не могла зрозуміти, чому він настільки зацікавлений у ній.

З того часу вона почала більше помічати його — під час уроків, на перервах. Він весь час виглядав спокійно, а його погляд був таким, наче він завжди знає більше, ніж інші. Катя почала сумніватися, чи справді хоче вона таких відносин, чи це просто порив її внутрішнього неспокою.

Ось і той день, коли вони знову зустрілися біля школи. Він підійшов до неї, посміхнувшись, і промовив:

– Ти справді не хочеш піти погуляти в суботу?

Катя коливалася. Вона була розгублена і втомлена від усіх подій останніх днів. Всі ці емоції, цей напружений стан, і тут цей хлопець. Чи варто було насправді це переживати?

– Ну, – сказала вона, зберігаючи невеличку дистанцію. – Не знаю, чи це хороша ідея.

Антон трохи нахмурився, але потім усміхнувся ще ширше:

– Чому? Що ти так боїшся?

Він дивився на неї з таким поглядом, що Катя відчула, як серце прискорило свій ритм. Чи дійсно вона хоче мати з ним справи? Чи може це вона шукає в ньому те, чого їй не вистачає?

Вона ще кілька секунд мовчала, а потім  наважилася сказати:

– Гаразд, я згодна.

– Супер,– посміхнувся Антон– тоді скинь мені свою адресу, я в суботу зайду по тебе

Він пішов, і Катя залишилася стояти, розмірковуючи. Це було щось нове, щось таке, що вона не могла контролювати. Ці почуття, це бажання бути поруч, але водночас боязнь бути надто близько.

Вона почала думати, що можливо це шанс змінити щось у своєму житті, хоч це і здавалось страшним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍