Уляся Смольська - Бос для двох, Уляся Смольська

Глава 4. ч.1

Я поспіхом вийшла з кабінету, і щойно двері зачинилися за мною, я нарешті змогла видихнути. Серце шалено калатало в грудях, відчуття були такими гострими, що я ледь стримувала себе, щоб не захлинутися від надлишку емоцій. Руки тремтіли, і я мусила стиснути їх у кулаки, щоб трохи заспокоїтися. Що зі мною відбувається? Чому одна зустріч із цим чоловіком змушує мене відчувати себе так… розгублено?

Я сперлася спиною до холодної поверхні дверей, намагаючись хоч трохи зібратися з думками. В голові був справжній хаос. Денис Захарович. Його усмішка, його голос, той магнетизм, що виходив від нього… Всі ці думки не давали мені спокою. Чому ж я так реагую на нього? Здавалося, наче моє тіло і розум перестали належати мені.

Постоявши кілька секунд, я нарешті змусила себе відірватися від дверей і рушити до виходу. Крок за кроком, я прямувала до своєї машини, намагаючись зосередитися на чомусь іншому, але все було марно. Образ Дениса продовжував миготіти перед моїми очима, його слова повторювалися в моїй голові, і я не могла втекти від цього.

Коли я сіла в машину, руки все ще тремтіли. Завтра… Який буде цей завтрашній день? Що мене чекає в кабінеті Дениса Захаровича? Ці питання крутилися в голові, не даючи мені спокою, поки я їхала додому. Я намагалася змусити себе думати про щось інше, але всі мої зусилля були марними. Всі дороги вели до одного — до Дениса і до того, що відбудеться завтра.

Повернувшись додому, я майже одразу потягнулася за телефоном. Пальці тремтіли, коли я набрала номер Каті. Я не знала, як саме викласти їй усе, що сталося, але відчувала, що мушу поділитися з кимось, інакше просто вибухну.

— Привіт, Інно! Як ти? — відгукнулася Катя, її голос звучав по-домашньому тепло.

— Привіт, Катю. У мене... Ну, тут таке сталося, — почала я, намагаючись знайти слова.

— Що трапилося? Розповідай! — Вона одразу насторожилася, відчувши щось недобре в моєму голосі.

— Пам’ятаєш ту аварію? Коли я врізалася в автомобіль того чоловіка? — швидко випалила я, відчуваючи, як хвиля емоцій знову нахлинула на мене.

— Ну звісно, пам’ятаю. Це ж той, що тобі каву пропонував? — Катя навіть засміялася на тому кінці.

— Так, він, — підтвердила я, мимоволі усміхнувшись від її реакції. — Катю, я сьогодні була на співбесіді… і він виявився… моїм новим начальником!

— Що?! Ти жартуєш? — її голос аж підскочив від здивування.

— Я сама не можу в це повірити! — я нервово засміялася. — Тепер я маю працювати на нього, у його ж кабінеті, Катю! І це після того, як я пошкодила його машину і втекла з місця аварії!

— О, Боже... І як він реагував? Він щось казав про це? — Катя явно переживала разом зі мною.

— Ні, нічого не казав. Він взагалі поводився дуже спокійно. Але я відчуваю, що він прекрасно все пам’ятає… І тепер я мушу працювати на нього, щоб відшкодувати збитки, — зітхнула я, відчуваючи, як знову накочує хвиля емоцій.

— Ого, це ситуація, — задумливо промовила Катя. — І що ти тепер плануєш робити?

— Не знаю, Катю. Я збентежена. Мені потрібна ця робота, але сама думка про те, що мушу відпрацювати те, що накоїла… Це просто жахливо.

— Інно, ти мусиш зібратися. Може, він не такий поганий, як здається. Можливо, все обійдеться, і ви залагодите це мирно. Та й гроші тобі потрібні. А куди ти підеш працювати, якщо варіантів наразі немає? — Катя намагалася мене заспокоїти.

— Ні, я залишуся. Але тепер це буде наче випробування для мене. І, чесно кажучи, мені трохи страшно, — зізналася я, проводячи рукою по волоссю.

— Інно, ти впораєшся. Ти сильна! — запевнила мене Катя. — Просто будь собою і роби те, що потрібно.

— Дякую, Катю. Мені це потрібно було почути, — сказала я, відчуваючи, як трішки заспокоююся.

— Я завжди на зв'язку. І якщо щось, ти знаєш, куди дзвонити, — підсумувала вона з усмішкою в голосі.

— Звісно. І ще раз дякую. Я тепер трохи краще себе почуваю.

— Добре. Відпочивай і не переймайся. Все буде гаразд, — сказала вона, перш ніж ми попрощалися.

Поклавши телефон, я відчула себе трохи краще, але думки про завтрашній день і зустріч з Денисом Захаровичем все ще не давали мені спокою.

Після розмови з Катею, я відклала телефон і зітхнула. Незважаючи на те, що її слова трохи мене заспокоїли, відчуття розгубленості не зникло. Всі ці події — нова робота, зустріч з Денисом Захаровичем, аварія — переплелися в такий клубок, що я ледве розуміла, як з усім цим впоратися.

Катюха — єдина людина, на яку я можу покластися. Вона завжди поруч, завжди підтримує мене, навіть у найбільш непередбачуваних ситуаціях. Якби не вона, я не знаю, що б я робила. Хоча я не сирота і у мене є батьки, ми практично не спілкуємося. Після закінчення школи я поступила до університету і з’їхала від них. З того часу я живу окремо, і моє життя стало моїм власним.

Рік тому я закінчила навчання і нарешті знайшла роботу, яку вважала початком своєї кар’єри. Я стала асистенткою Тараса, який обіцяв, що з часом я отримаю серйознішу посаду, що мені довірять важливі завдання. Я мріяла про роботу за фахом, хотіла розвиватися в сфері комп’ютерного маркетингу та реклами. Але замість цього рік часу я тільки й робила, що виконувала його особисті доручення. Нічого вагомого, нічого, що наблизило б мене до моєї мрії.

І ось тепер, після всього цього, мене чекає ще гірша робота — прибиральницею. Я падала все нижче і нижче, і тепер здавалося, що вже нижче немає куди. Але навіть у такій ситуації я не звернуся за допомогою до батьків. Вони не зрозуміють. Вони вважають, що я повинна сама розбиратися зі своїм життям. І я не хочу з ними сперечатися чи щось доводити.

Ці думки крутилися в моїй голові, коли я, нарешті, лягла спати. Завтрашній день, робота, зустріч з Денисом Захаровичем — все це не давало мені спокою. Але я мусила зібратися. Мені потрібно було рухатися далі, хоч би яким важким це здавалося.

Наступні дні пройшли майже одноманітно. Кожного разу, коли я приходила на роботу, в душі тліла надія побачити Дениса Захаровича. Але кожного разу мене чекало розчарування — кабінет був порожній. Здавалося, що його немає зовсім, наче він зник разом зі своїм запахом парфумів і тією загадковою усмішкою, яка переслідувала мене навіть уві сні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍