Уляся Смольська - Бос для двох, Уляся Смольська

З часом напруга почала спадати. Я все більше звикала до порожнього кабінету і вже не хвилювалася, як у перші дні. Робота прибиральниці виявилася не такою вже й складною, і, на диво, я не встигала втомлюватися. Але я виконувала її старанно — мила і прибирала так, щоб усе блищало. Мені було важливо, щоб залишити після себе порядок, навіть якщо цього ніхто не побачить.

Наприкінці другого тижня, в суботу ввечері, я вже почувалася зовсім впевнено у цьому кабінеті. У мене навіть з'явилася ідея зробити прибирання трохи веселішим — я взяла навушники і увімкнула музику. Занурившись у ритми, я не помітила, як почала підтанцьовувати під улюблену пісню. Це був той момент, коли всі турботи зникли, і я просто насолоджувалася хвилиною легкості і свободи.

І тут, раптово, я відчула чийсь погляд. Обернувшись, я побачила, що в дверях стоїть сам Денис Захарович. Він спостерігав за мною, і на його обличчі грала ледь помітна усмішка.

Я застигла на місці, зі шваброю в руках, наче мене вразило струмом. Емоції вибухнули в грудях, і серце почало калатати так сильно, що його відлуння віддавалося в горлі. Моє дихання збилося, а всередині все завмерло — наче час зупинився, залишивши мене сам на сам з цим моментом.

Я дивилася на Дениса, і мої очі не могли відірватися від нього, як магніт, що тягнув мене все ближче. Його елегантна постава, спокійний погляд та ледь помітна усмішка змушували мої думки плутатися, як павутиння, заплутане у вітрі.

Він заклав руки на грудях і спокійно сказав:

— Ти гарно танцюєш, Інно. Я б не проти станцювати з тобою повільний танець.