Стефанія Лін - Ставка ненависть, Стефанія Лін

Глава 5

Сонце будить нас обох проникаючи крізь вікна у спальню. Мружуся, не одразу усвідомлюючи, що я у кімнаті Деймона, і ніч ми провели геть не так, як мені хотілося б. Розплющивши очі наштовхуюся на чорно-синій погляд хлопця. Він лежить на спині, але не спить, голова повернута до мене, вивчає, і наші пальці досі сплетені. Різко висмикую їх. Кліпаю кілька разів. Серце галопом несеться кудись. Хочу тікати. Бігти якомога далі. А от він досі спокійний. Всміхається. 

— Ти погано справляєшся з роботою, Ліліт. Оберігати мій стан, в тому числі фізичний, явно провальне завдання. 

Голос хлопця хриплий, вібрацією йде по моєму тілу. Соваюся. Деймон навіть не підозрює як впливає на мене. 

— Вірно, — видихаю. — Але я ніколи не здавала тебе батьку, то можу розраховувати на твоє мовчання? 

Поузі заплющує очі. Зітхає. Стогін болі зривається з його губ, хоч намагався приховати.

— Знаю. Ця ніч наш спільний секрет, крихітко. 

— Дякую, — стиха кажу. 

— А тепер завари мені кави, — тепер він розплющує очі. — І якщо там буде сім ложок цукру, Ліліт, ти будеш моєю рабинею роками!

Різко сідаю. Знаю, він не жартує. І я таки винна йому. Тож швидко мчу на кухню. Вмикаю кавовий апарт, а сама йду вмиватися. У дзеркалі на мене дивиться дівчина з переляканим обличчям, великими бурштиновими очима, й хаосом на голові. Там взагалі-то мало бути красиве й блискуче майже чорне волосся, але… 

Апарат сповіщає, що кава готова. Йду на кухню, наливаю напій у чашку, кладу лише ложку цукру, прихоплюю із собою готові чизбургери з холодильника, й повертаюся у спальню. Деймон, до мого щастя, вже сів. Розглядає рану на лівому боці, яку я заледве зашила. Вона не кровить, і це чудово. 

— Навіщо ти пішов битися? — запитую, поки ставлю все на столик поруч з ліжком, на палицю Деймона удавано не дивлюся. 

Він відривається від споглядання рани. Приймає чашку з моїх рук й робить перший ковток. Кривиться, втім, робить другий.

— Здається я чітко пояснив. 

— Так, твій псих хотів на свободу. — саркастично. — Тільки ти забув, що у тебе одна особистість. Врешті, ти не Біллі Мілліган. 

— Іноді у мене приступи агресії, — стенає він плечима. — Її потрібно випускати. Втім, не завжди безпечно це робити з власною тінню, — додає нахабно. — Чи ти хотіла б відчути на собі усе? 

— Скажи ще, що жалієш мене? — хмурюся. 

Хлопець вигинає брови й насмішкувато фиркає.

— Звичайно. Ти б не витримала увесь мій характер. 

— А як же обіцянка знищити мене? — хмикаю саркастично. — Перевірити як далеко я ладна зайти?!

— Хіба сьогоднішня ніч не була частиною цього? — запитує у відповідь. 

Тільки я не розумію його натяків. Якими чином??? Як його емоційний викид адреналіну та гніву на світ в бік моїх же нападників може бути частиною перевірки? 

— Тебе поранили, — не можу стояти на місці, відходжу до вікна та спираюся на стіну поруч, дозволяючи собі оглядати місто з висоти пташиного польоту. — Здається, щось пішло не так у твоєму плані звести мене з розуму.

Кажучи це дивлюся на Поузі. Спросоння, з раною на боці, з кров'ю під нігтями та темними колами під очима, цей клятий хлопець шикарний. Навіть зараз він би переміг у конкурсі на найкрасивішого, найтаємничішого, найзвабливішого засранця світу. Він мовчки веде плечима. Мабуть, йому добряче болить, адже трохи кривиться, зате каву допиває. Очима окидає мене з ніг до голови, а тоді всміхається. Якби не мій внутрішній стрижень який виробився за роки життя, я б вже лежала біля його ніг. 

— У тебе сьогодні побачення.

Вигинаю запитально брови.

— Подавися ним.

— Олівер Дрейк написав мені. Каже, страшенно бажає відвідати кінотеатр у твоїй компанії. Або ти можеш сама обрати як ви проведете час.

Звужую погляд. Він же знає, що тепер я точно мушу піти. Це маніпуляція чистої води, і я ведуся на неї. 

— Якщо твоя бізнес-ідея чи чим би ви там не займалися, зірветься, Деймон, то без образ. З мене така собі звабниця. 

Він пирхає:

— Ти права, крихітко. Я взагалі здивований, що ти сподобалася Оліверу, гадав, він має кращий смак. 

Боляче. Я ніколи не вважала себе красунею, не шукала кохання чи чогось подібного, адже все моє життя було виживанням, проте, почути від чоловіка який тобі подобається дещо подібне…. Фактично Поузі завдав удару під дих. Морального, болісного, нестерпного, і надто правдивого. Моя зовнішність така собі: надто великі очі, рівний ніс, надто гострі вилиці, надто худа і мала. Зате жіночі принади надто видимі. Я соромлюся себе. 

— Добре, що твій смак на кореянок не змінний, — гиркаю. 

Деймон тепер з-під лоба дивиться. Айлу зачіпати не можна. Його колишня, яка змінює статус на дівчину, а потім назад на колишню, це табу. Для усіх. Навіть Леонард Поузі не говорить про неї. Принаймні не при Деймоні. Мені він кілька разів казав, що ця дівчина стала проблемою для його сина. Хоча, мене не цікавить ні сам Деймон, ні його Айла, ні навіть його гроші, робота, проєкти…. Мене цікавлять гроші які мені платять і, що вони дають моїй сім'ї. 

— Йди, Ліліт. Готуйся до побачення. 

Холодний тон, манери, котрі кричать, щоб я вшивалася. Ліки він вже прийняв, вчора спустив емоції, моя робота тіні фактично виконана. Принаймні, що стосується самого Деймона. Леонарду не обов'язково знати деталі. Та й, здам клятого Поузі, і втрачу навіть крихту довіри. Він чудово знає, що я мовчу про усі його вибрики. 

— Сподіваюся, мої синці під очима ясно вкажуть, що я цю ніч не спала і думала про Дрейка! — буркаю агресивно та йду. 

***

Дзеркало у ванній ясно каже, що так доведеться Оліверу й пояснювати. Добре, хоч ніс більше не нагадує яблуко. Тепер він нормального розміру, а синці… що ж, їх замаскуємо макіяжем. Мої збори повільні. Навіть радію, що побачення пройде у кінотеатрі, нам не потрібно буде розмовляти.  До вечора так сяк вдається привести себе до ладу після пережитого вчора. Одягаю не сукню, на зло Деймону. На мені джинси, короткий топ й джинсова сорочка-куртка. Волосся накручую у хвилі, на ноги зручні кросівки. Обличчя тепер картинка, адже тонни косметики дали змогу перетворити себе на людину. Ах, і парфуми, Поузі був жалівся, що вони дратують його нюх, тому я припинила ними користуватися, але сьогодні їх день. Бризкаю лише два рази, по моїй спальні розповсюджується аромат жасмину та свіжості; легкий, літній, палкий й трепетний. Мені дуже подобається. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍