Наталія Ярославівна Матолінець - Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець

— Давно? — спитав він і клацнув пальцями.

— Від дня, коли ти подарував мені гілку.

Клацання повторилося. Жаррак зболено розсміявся. Закинув голову, і сміх його продзвенів чи не божевіллям зірваних — Канре добре вловила ту небезпечну ноту.

Клацання повторилося.

Сміх урвався, мов обтятий.

Юнак опустив обидві руки на бильця, і його пальці вм’яли оббивку, ніби хотіли дістатися до нутрощів крісла й розчавити їх.

— Я напрочуд дурний, Канре, — мовив він і з помітним зусиллям відпустив бильця, тоді зірвався з крісла й метнувся через кімнату до свого зневаженого ціпка, який закотився під дзеркало.

— Вибач, що не розповіла одразу.

Жаррак акуратно склав ціпок — два удари пальцем, далі клацання сегментів. Присунув собі крісло і вмостився навпроти ліжка.

— Я видатний довбень.

Усмішка на вустах і ці слова спантеличили дівчину, але вона дивилась і чекала, нервово зминаючи руками мереживну облямівку халата.

— Недооцінив власного батька і замість порятунку приніс тобі нову біду. Вибач мені. Але — чому ти не розповіла про прокляття?

— Твій батько сказав, що лише той, хто накладає, може його зняти.

— Це так.

— Тож якщо ніхто, крім нього, не може зарадити, то я вирішила не тривожити тебе надаремне.

— Але я хочу, аби ти тривожила мене, Канре. А так тобі доводилося нести вагу прокляття — і я ніскільки не відав… навіть не підозрював про нього. Це не забавка. Це смертельний відлік.

— Розумію. Втім, з найраннішого дитинства й донедавна мене запевняли, що життя нижчої — то не є цінність. Що воно — болото під ногами високорідних. І хоча щось у мені пручається цьому баченню, але дійсно, моє життя завжди залежало від чужої ласки — чи маестриної, чи її гостей, чи синьки, котра могла оминути, а могла забрати. Тож коли воно стало залежати від прокляття твого батька, нічого сильно не змінилося. Я звикла до незручностей і небезпек.

Юнак нетерпляче кивнув і змусив Канре докладно розповісти все, чим погрожував їй Людовік Прест — все про дію серця. А тоді похмуро повів далі:

— Тепер послухай уважно, бо я вивчав це. Прокляття часоспалення працює так, як і розповідав мій батько. Воно дійсно спалює твій час, варто лише нам торкнутись одне одного. Проте є важлива деталь, про котру ти ще не знаєш, і саме тому я так розгнівався. Батько, мабуть, казав тобі: якщо покинеш мене, то житимеш спокійно?

— Наче так, — пригадала Канре.

— Я усвідомлюю, чому він описав дію прокляття так. Але це брехня. Часоспалення, Канре, ніколи не спиняє своєї дії. Воно вбиває повільно, проте не дає своєму носієві шансу на спокій. Скільки в тебе є часу — цього не вирахувати напевне. Ти молода й здорова — значить, маєш іще роки. Але коли прокляття сильнішатиме, то й ці роки стануть стражданням. Я кажу тобі це не для того, щоб лякати чи застерігати. Пізно вже. Але ти маєш знати все.

— Я розумію, Жарраку, — відповіла дівчина, втомлено киваючи.

Знала ж, на що йшла. Знала, що великі чаротворці нічого доброго не принесуть. Знала ж…

— Отже, я скоро помру?

Вона озвучила ці слова, які вмить вибудували незриму стіну між нею і чаротворцем.

Жаррак нахилився і поцілував її в чоло.

— Отже, — сказав він твердо, і стіна дала тріщину, — ми знімемо з тебе це прокляття. Якомога швидше. Маєш слово Преста.

Розділ 6. Свічка Ліхара

Шановний батьку!

Я б хотів розпочати цього листа з новини про те, що мені вдалося відкрити багато несподіваного в лалацькій справі. Ви будете задоволені новинами та матимете що представити Його Величності. Проте пишу вам з іншої причини.

Мені стало відомо про подарунок, який ви зробили колишній помічниці маестри Альвіанні. Скажіть, що мені вчинити, щоб ви забрали цей дар. Я можу запропонувати щось важливіше та корисніше у відповідь.

Мушу додати: я вчинив те саме з собою. І не скасую цього, допоки ви не вділите часу моєму проханню. Сподіваюся, що ми знайдемо порозуміння щодо керамічних елементів, перш ніж вони знищать ваші і мої плани на майбутнє.

Мої вітання Бергатові та Корентіну.

Ваш син Жаррак Етель Прест

Жаррак сподівався, що отримає відповідь від батька швидше, ніж керамічне серце почне впливати на нього. Врешті, він обклався і захисними та зміцнювальними заклинаннями, а докладно дослідивши тему, впевнився, що до початку реальної загрози має ще час. Та однаково Канре сторопіла, розгнівалась, а згодом назвала його кількома нехорошими слівцями, коли дізналася, що чаротворець наклав на себе прокляття часоспалення з тими ж умовами. Проте юнак поклявся, що поки батько не зніме прокляття з Канре, то хай знає: його безцінна зброя згоратиме так само. Хай дитинний та ризикований, цей метод не міг залишитися без відповіді з боку Людовіка Преста.

Серце, котре спершу змусило Жаррака відчути весь можливий відчай, тепер мовби підганяло: була потреба вдіяти з ним щось, а чаротворцеві подобалося, коли є чіткий напрям руху.

По обіді, прокинувшись після важкого сну, він завітав до матері й повідомив, що коли та дійсно хоче прогнати Канре, то він поїде з цього дому так само. Маестра Генріена, котра повернулася з балу на світанку, напосілася на сина з запалом ще яскравішим, ніж завжди.

— І оці дитячі вибрики покинь! — випалила вона після довгої тиради. — Усе має межі. Твоя супутниця, чи хоч як її зви, вчора ці межі перетнула. Я була багряніша од своєї сукенки, коли на мене напосілися цікаві: а що це за панна така з моїм сином? У неї обтяті коси розсипаються по плечах, а вона й не зважає. На очах у всього товариства! Спасибі. «Панна», авжеж!