Влад Землянин - Амба. Том 1. Втеча

– Но-но, Амбо, на поворотах! – Маестро багатозначно засунув руку в кишеню й кинув погляд на Пахана зони.

– Спокійно, друзі. Попрошу без взаємних образ і небажаних ексцесуарів. Розумію, досвід новий, важкий, але зай-ві емоціони зашкодять. Між іншим, Маестро – мій кращий друг. Розумієте, друг, який дорожчий за брата; і з вами, мій юний друже, не бажано розставатися. І останнє, – голос Профа став твердим і холодним, – востаннє пропоную дружбу, а то коли-небудь при захисті дисертації я вкину в урну чорну кульку.

– Не лякайте!

– Вас ніхто не лякає, – ніби не помітивши погрози, відповів Пахан. – Я конститую факт та пропоную дружбу. Ви ж розумна людина, але не хочете зрозуміти, що наші шляхи в науці спільні та й працюємо по одній темі. Іншого шляху у вас немає. У будь-якому випадку, до найближчого аеродрому ми летимо на одному літаку, і, якщо дружби не вийде, то давайте все-таки дотримуватися правил польоту.

– Домовилися, до ближнього…

– Ось і добре. Ось і славно, як любила говорити одна найрозумніша людина. А тепер, Маестро, за прибирання лабораторії, і поквапимося…

Маестро, закривши кущем-кришкою ще один вхід до борсукової нори, зібрав землю, очікувально подивився на Макара й знехотя накидав навколо нори галуззя.

– Траву поправ і мох. Там багно пригни, – порадив втікач. Оглянув востаннє місце схованки, мовчки пішов убік табору.

– Корєш, а корєш? – Маестро схопив юнака за ватник. – Ти чого? Малість звихнувся? До залізки в інший бік…

– До залізниці не збираюся. Не подобається – вільному воля. На прогулянку нікого не запрошував, – словами Профа із задоволенням відрізав Макар. – Літак мій. Куди хочу – туди лечу.

– Тоді, будьте люб’язні, поділіться вашою методологією екскрименту. – Проф на секунду замислився й звично потягнувся до бороди. – Так би мовити, введіть у суть справи.

– А моя метода проста: в тайгу й подалі. Де зараз пошукові групи? – запитав Макар, прискорюючи ходу.

– А чо-о, Маестро, сміливо й оригінально! Із таким трактатом, мабуть, погодимося, – стримуючи захоплення, у звичайній манері відповів Проф.

Щохвилини він переконувався: не помилився в хлопцеві. Тямущий. Вельми тямущий. До дрібниць продумав утечу! А витримка! Звичайно ж, пошукові групи прочісують підходи до залізниці. Весь пошук там. При гарній школі фраєр далеко піде. Такого варто приголубити. Ключик згодом підбере. Хитрий, не по роках чіпкий… Але все одно його, старого вовка, не зміг провести. Важче за все було вистежити нору або, як він там її називає, – схорон. Проф довго не розумів, навіщо знадобилася яма. Спочатку вирішили, що в норі він заначить продукти, залізяки до втечі. Ще довше не міг зрозуміти, для чого хвойний настій…

– Ну чого пеньками застигли?

– Профе, виходить, час Амбі зробити амбу? – зашепотів Маестро.

– Ніжки промочити боїтеся? – стоячи майже по халяви у воді, засміявся втікач.

– Я, Профе, пас. По такій погоді…

– Пішли, брате, пішли. Екскримент розроблений юним другом. Можливо, деякі нонсенси ми упускаємо. – Пахан, немов на асфальт, спокійно поставив ногу у воду…

Усю ніч Макар не дозволяв виходити з річки. Щоправда, десь за північ підручний Профа збунтувався:

– До фені[36] вашу водну симфонію, лягавих, овчарів, учених недоумків. Покєда. Моє вам із кисточкою! – Маестро схопився руками за кущ і спробував вибратися на берег.

– Наз-а-ад!!! – заревів Макар, кидаючись до Маестро, але той не звернув уваги на окрик, уже стояв на березі.

Амба схопив порушника за ногу, стягнув у воду й «нагородив» таким ляпасом, що навіть Проф не стримався:

– Цілком заслужено, але ви обережніше, мій друже. А ви, Маестро, не порушуйте техніку безпеки…

– Обоє – вперед! Кожного, хто ступить на берег без дозволу, пришибу! – в голосі хлопця дзвеніла така лють, що ні-хто не огризнувся, не вимовив жодного слова. Вдивляючись у берег, він гілкою стер відбитки черевиків Маестро й полив кількома казанками води. – Ворушіться, біси. Ворушіться, якщо ув’язалися!!!

Втікачі так і брели: попереду Проф та Маестро, а за ними Макар, немов пастух позаду табуна напівдиких оленів. Незважаючи на дощ і втому, йшли швидко. Іноді хтось із утікачів спотикався або провалювався в ковбаню, тоді лунав п’ятиповерховий мат – діставалося всім святим і угодникам, але Макар не звертав уваги та лише час від часу нетерпляче повторював:

– Ворушіться, біси, ворушіться! На цьому весь екскримент побудований.

– Правильно, відмінно, мій юний друже. У вашому екскрименті краще перестрахуватися. І ще – швидкість, – немов не розуміючи глузування, перетворював усе на жарт Проф, а про себе думав: «Почекай, сученя, ще поскиглиш», але поки що мовчки брів попереду.

На світанку Проф та Маестро все частіше спотикалися, падали. Макар теж добряче вимотався, але виходити з річки в низині не збирався, там кожен слід залишає відбиток, як на чистому аркуші паперу. Каламутний світанок застав утікачів перед затором. Маестро, спіткнувшись, упав, довго не підводився, потім став на ноги, повернувся до Макара й переривчасто захрипів:

– Не можу більше. Хоч убий, не можу. Я знаю закон. Відсталого не чекають… Але, правда, більше не можу… Зовсім не можу…

Втікач стояв, втягнувши, як черепаха, голову в плечі, стояв розпатланий, незграбний, у мокрому плащі, що випирав кутами, й тривожно дивився лише на Макара. Знав, «старшой» сьогодні – Амба. Усе залежить від нього. Навіть Проф, всесильний Пахан, зараз дірка