Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

Ногою різко вдарила його в ніс. Він вдарився потилицею об батарею, а я схопила з його руки лезо, випадково порізавши собі пальці від швидкості хапання. Але мені вже було все одно. Я була, можна сказати, під адреналіном. 

Він направив свою внутрішню сторону долоні на мене, благаючи не мучити його більше. Але я під симфонію свого божевільного сміху, залишила йому глибокий поріз та викрутила руку в іншу сторону. Здається, щось хруснуло. Здається, щось приємне розплилося по моїй душі. Мабуть, совість занурюється глибше у бермудський трикутник, залишаючи за собою радість за скоєне.

Я замахувалася рукою, ніби прямими із геометрії по воздуху і зачепала все, що входило в цю маленьку дистанцію. Першим страждало обличчя, а потім і тіло... Взяла до рук будівельний міксер, що вже заскучав без діла наблюдати за цим видовищем. Подарувала мужчині чергову посмішку і різким ударом пройшлась по його зубах. А потім ще раз. І ще раз. Вони й тільки розліталися по кімнаті. 

Він ще був взмозі сказати останнє слово, коли відкривав рота, але я не подарувала йому такої можливості.

— За Янгола довічні тобі муки! — схопила в руки ніж і ввійшла у його тім'яну кістку черепа зверху вниз.

Це було таке гарне видовище, що я відкрила рот у здивуванні. Кров бігла з правої та лівої сторони і це ще більше приносило задоволення. 

Я дістала цигарку із сумки і підкурила собі, так і вдивляючись у нього... Того хто розламав життя моїй подрузі, але той хто допоміг мені відкрити нову версію себе. Як би не він, я би не дізналась як приємно все-таки вбивати...

Коли я достатньо налюбувалася своєю роботою, загасила окурок об його голову і покрокувала на кухню промити міксер від його противної крові. Мені звісно приємно, що я її випустила, але кров у цієї гнилої людини така ж гнила і з цим нічого не зробиш.

Замітила одну важливу річ. Хоч і ця кімната не пропускає звук, будинок сам дерев'янний. А це означає, що... Я знову випустила божевільний смішок. Після чого дістала запальничку і підпалила шторку у кімнаті. Як як і думала, вогонь розносився досить швидко. Тому я, не втрачаючи часу, вихопила з його кишені штанів ключі і направилася до виходу, тримаючи у руці свого нового друга — будівельний міксер.

Повернувшись додому, я зразу ж направилася до ванної кімнати. Відмившись від крові і схопивши спирт та набір для зашивання ран, які були сховані у шафці, сіла перед дзеркалом зашити власноруч рану, адже кров не припиняла витікати і це мене сильно дратувало. Зажмурилась від пекельного болю, коли вата зі спиртом торкнулась порізу, але зразу ж розплилася в посмішці, адже мозахізм — моє життя. Тепер ще й звісно садизм. Тому я повинна насолоджуватись.

Не дарма цікавилася хірургічними знаннями та придбала комплект для триніровок. На жаль, руки так і не дійшли вдосконалити свої ще не розпочаті здібності в цьому руслі, але зараз в мене обмаль часу. Інтуїція підказує, що все пройде успішно, головне вірити в себе і робити все як у навчальних відео.

Тому я тримачем для голки намертво схопила саму голку з ниткою і почала вводити її під рану. Протягнула до кінця нитки. Зупинилась. На своє диво, досить вправно зробила три гудза. Обрізала нитку з двох сторін, залишивши маленькі кінці, після чого перейшла нище. І так за пів години я вклалася в тринадцять швів. Досить швидко як для людини, що зашиває рани вперше. Ще й без обезболюючого, це ж треба.

Я накинула на себе рушник і попрямувала у свою спальню переодягатися. На диво, було тихо. Я тільки обрадувалася, що мене ніхто зараз не бачить. Коли я була готова попастись на очі своїм друзям, переступила поріг кухні, ніби нутром відчуваючи, що вони там. Як ні в чому не бувало, я привіталася з ними. 

Делалін старалась сховати усю біль, яку їй вдалось пережити.

Кеншін, як завжди, полетів до мене із криками.

Марс просто наблюдав, ніби знаючи, що не було за що переживати.

Батько поїхав відпочивати зі знайомими. 

Під вечір я сіла курити біля альтанки. Та Кеншін навіть тут не дав мені спокою. Він мене обожнював, через це і занадто переживав. І я його розумію, дуже важко тримати себе в руках, коли емоції переповнюють.

— Давай тепер нормально поговоримо.

— Говори.

— Я думаю тобі є що сказати.

— Мені немає чим поділитися, повір.

— Де ти була?

— Справи були.

— Про які ти не можеш мені сказати?

— Саме так.

А що він собі думає? Дійсно є моменти, які краще не озвучувати. В мене була місія. Я добилася фінального прекрасного результату і повернулась додому. Не бачу проблем. Тоді чому це все?

Та розмови і на хвилину не стало, вона вмить перетворилася в крик.

— Якщо ти знайшла когось іншого, так і скажи! Я зрозумію! Я, знаєш, навіть спочатку думав, що ти з Марсом щось крутиш, але тепер зрозумів, що ти ненаситна!

— Ти хоть розумієш те, що ти кажеш? — мій голос все ще залишався спокійним.

— Цілком і повністю! — а його голос - ні, — Кормишся моєю добротою, яку я віддаю тобі зі свого серця! Бавишся, знущаєшся, викручуєш всі мої нервові клітини!