Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

— Тобі згадати всі мої нервові клітини, які вже завалялися на дні маріанської впадини після ось таких, — я розмахнула руками, показуючи атмосферу сварки, — наших розмов?

Я здаюсь.

Це вище моїх сил.

Я не можу терпіти.

Не те, що неможу, я нехочу!

Хочу випустити себе на волю!

— А ти не думала, що ти робиш не так, що наші розмови завжди доходять до такого?

— Звичайно думала. Ви ж хочете, щоб я робила тільки те, що скажете ви! Вам начхати на мою думку! Начхати чого бажає моя душа! І ці всі старання з твоєї сторони, які я насправді ціную і пам'ятаю, розгризають твої крики, твої слова, твої закиди.

— Бо ти навіть не задумуєшся, як мені! Не дзвониш, не пишеш, не питаєш...

— Досить! — здавалось, я зупинила не тільки його, але й світ між нами, — Я не хочу більше цього всього! Просто піди! Лиши мене в спокої!

— Хочеш я піду назавжди? 

— Просто зараз відваліть від мене всі!

Кеншін розвернувся. А я посміхнулась. Посміхнулась, відчуваючи як з лівого ока потекла сльоза смутку. Я посміхалася через те, що знала, що мене зараз чекає. Права рука полізла в кишеню, де валялося лезо. Так, я забрала його з будину покидька. Діставши його я глянула на палець, який вже був поранений секунду назад.

В плейлисті включила пісню «Omri - Save me» і просто закрила очі, вимальовуючи в думках красоту, яку зрозумію тільки я.

«Save me
You should never break me» — я представляла картину, якої б ніколи не було насправді. Як би сильно я цього не хотіла, я б ніколи не змогла розпустити свої крила...

«You're the thing that makes me
Be afraid of myself» — хороші моменти, ті, які дійсно варті цього життя, відгукувалися картинками в пам'яті. 

«Don't tell me you're sorry
Just say a thing to stop me» — я посміхалась, згадуючи як мені подобалося відчувати вітер кожною клітиною свого тіла на висоті атракціну «Ланцюжки».

«Help me break the silence
Come and save me from myself» — я б навіть сказала, що відчула смак сидру «Медуза» на язиці. Він був таким смачним. Мабуть, заради нього потрібно передумати?

«Do me away
It's easy when you» — всі мої пісні, які ще не отримали свій статус «Закінчені», десь там чекають коли я повернусь і подарую їм мелодію, задану інструментами, а не акапеллою.

«Give the right excuse
But when you stay» — спонсори моїх книг, мабуть, зачекалися мого майбутнього вчинку зателефонувати їм.

«You keep me interlaced»   
«With your disuse» —  мої друзі... Я так не хочу розуміти, що бачила вашу посмішку востаннє... Але...

«Save me» — перший поріз по лівій руці.

«You should never break me» — другий поріз по кофті, під якою стукало серце. Зашите. Серце.

«You're the thing that makes me» — третій поріз по правій стороні шиї.

«Be afraid of myself» — повільно, але достовірно я впадаю у зовсім інший світ... Прекрасний світ... Де видуманий світ фантазій вже не потрібний... Адже я вже опиняюсь там в реальності...

«Don't tell me you're sorry» — ідеально стікаючи кров'ю, я ідеально посміхалась. Адже тепер можна не переживати ні про що. Музика прикрашає моє нове життя, але дехто не хотів відпускати із цього.

«Just say a thing to stop me» — Марс підбіг до мого, ще ледве дихаючого, тіла і взяв на руки.

— Кірілла! Дурочка, що ти зробила? — він ледь не плакав.

«Help me break the silence» — а я стікала кров'ю, швидко, але кожна секунда здавалася для нього нестерпною вічністю.

— Кеншін! — Марс, не біг, а летів до Кеншіна зі мною на руках.

«Come and save me from myself» — хлопець кричав моє ім'я.

Я впевнена, Кеншін би встиг мене врятувати, якби я не вклала у порізи всю свою лють.

Якби Марс знайшов мене швидше.

Якби я не була такою егоїсткою.

Якби не була такою ранимою.

Якби вміла вчасно зупинятися.

І відпускати негативні думки високо у небо...

~ THE END ~