Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

Я ступила декілька кроків, розвернулась й наблюдала, як він зачиняє двері на всі замки. Як тільки розвернувся з тією ж самою яскравою посмішкою, в якій уже на блюдечці подані усі пози світу...

Я посміхнулась у відповідь. 

Різкий крок уперед. Різкий удар по голові. Різкий крик із «некрасивими словами», як говорили колись мої вчителі. Вони навіть не підозрювали, що я буду згадувати їх поради в такій ситуації.

Його солодка кров уже злегка починала стікати по вісках. Я б хотіла подарувати йому кроваву смерть тут і зараз, але він не заслужив... Померти так швидко. І так легко. 

Ніхто й не казав, що після першої зустрічі міксера і його віска він впаде без задніх ніг назад. Він все ще стояв, як ні в чому не бувало. Секунду. Після чого накинувся на мене. А я встигла звільнити своє місце і полетів він у стіл. Це було дуже доречно, адже тепер його потилиця дивиться ідеально на мене. І я не втрачаючи ні єдиної секунди, із найбільшим бажанням у цьому світі «відомстити», замахуюсь інструментом та смачно проходжусь другий раз ним по «мізках». 

Цього разу було цілком достатньо, щоб «живе м'ясо» повалилося на підлогу.

Я не могла знайти компроміс із думками, яка смерть йому підійде найкраще. Повільна — так, це не обговорюється. Але хочеться чогось іще. Чогось особливого...

Я знайшла сховані у батареї наручники. От сучий потрох... Ними ж він і приковував мою Дел...

Взяла їх до рук. Ключем, що лежав поруч, відкрила. Замкнула його зап'ястя сталевими кільцями так, що ланцюг, у свою чергу, замкнув його в обійми із батареєю. 

Хороша ідея мені прийшла у голову — розтрощити йому коліна, щоб він не зміг копати мене при спробах викрутитись. 

Один солодкий удар по колінній чашечці, другий, третій... Цей звук так дурманив барабанні перетинки, що я привідкрила рот від райської насолоди. Четвертий... П'ятий... Шостий... По другому коліні... Тут я вже не змогла втриматися і висунула язик та провела ним по губах.

Мужчина вже встиг розплющити очі та наповнити тишину мого важкого дихання своєю горлянкою, що розривалася у криках. 

Бажання було неминучим — перерізати йому горлянку, але я стримувалась... 

Встала з підлоги, направилась на кухню, дістала малесенький ніж у шухляді з ложками та вилками. Повернулась, все поглядаючи на його перелякане обличчя і спроби вилізти із кайданів.

Підійшла близько, будучи впевнена, що його ноги нічого мені не зроблять, адже кістки смачно перемелені міксером, що б'є досить сильно.

Мені завжди було цікаво — як це, коли ти залишаєш людині колоті рани? Сьогодні у мене є шанс це розпробувати. 

Різко замахуюсь, посміхаючись і ніж плавно, та водночас, швидко входить у стегно виродка. За крики я не переживаю, адже Делалін під час розмови дала ясно зрозуміти, що стіни не пропускають звук. Постарався, гнида. 

Я поглянула у місце, яке після себе залишив гострий кут кухонної зброї і захотіла ножем обідрати спроможність рани зажити, так само жорстоко, як він обідрав психіку моєї подруги.

Входячи та виходячи ножем із ноги, я продовжувала «гвалтувати» рану. Він розривався у болі та благав... А я насолоджувалась... Змінюючи напрямок до ще нетронутого стегна і прикрашала стіканням крові і його. 

— Марс, можна тебе на хвилинку? — Кеншін зайшов до кімнати мого друга.

— Так, що таке?

— Скажи чесно, у Кірілли хтось є? 

— Тобто?

— Вона когось має на стороні?

— Не думаю. 

— А куди тоді вона зникла?

— Вона така, що обожнює десь зникати без попереджння. І наскільки я її знаю, вона полюбляє бути одна. Така вже вона в нас...

— Тобто тебе взагалі не хвилює, що вона кудись зникла? Навіть якщо її викрали як і Дел?

— Та ні. Я бачив як вона пішла. Вона сказала, що усамітниться з собою та повернеться. Все з нею добре. 

— Ти... Бачив?! І нічого мені не сказав?!

— Я думав, вона тобі сказала, що пішла. Ви ж... пара. 

— Ну так, дійсно... Аякже, сказала... — зник він за дверима, гепнувши ними від злості.

Коли всі ноги були скалічені гострим вістрям чорного ножа, я нарешті присіла відпочити.  

Незнаю, який лихий йому допоміг, але мужчина звільнив праву руку і замахнувся на мене, а в ній було щось маленьке і гостре. Сволота, таємно тримав біля себе захист. Певно ним і відкрив наручник, поки я була зайнята його скаліченням. 

Називайте це везінням чи рефлексом, але я встигла відвернутися, схопити ніж і пройтися по його обличчю, смачно зачепивши око. Тепер я побачила в реальності, як це, коли воно витікає. Але видавити із себе смішок у цій ситуації було зайвим. Я відволіклась.

Паскуда взяв усю силу, що залишилась в одну секунду і лезом, що до сих пір ховалось у його руці, на цей раз зачепив мене. Моє серце. Як би це по філософськи не звучало, але він дійсно зачепив шкіру над серцем. Смачний поріз... Смачна кров... І тоді я зірвалась.