Наталі Ліон - Не дивись мені в очі, Наталі Ліон

Я неохоче відриваюсь від його губ і розплющую очі. Прийдеться змиритися з жорстокою реальністю. Не хочу відпускати його ні на мить, але потрібно дізнатися всі подробиці. Куди я поїду? На скільки часу? Що це за загадковий пакет?

Я підходжу ближче і дістаю його вміст. Тут якийсь одяг, перука, окуляри.

- Я повинна це одягнути? – піднімаю очі і підозріло кошусь на Влада, який схрестив руки на грудях і мовчки спостерігав за моїми діями.

- Це для конспірації, щоб тебе не помітили, - пояснив він.

- А я думала, що тобі подобаються блондинки, - припустила я роздивляючись свою перуку.

- Вранці, тебе буде чекати таксі. Водія ти знаєш – це Дмитро, який возив нас в Києві. Йому можеш довіряти. Він відвезе тебе на дачу до моєї матері, яку я придбав не так давно. Про це місце ніхто не знає, тому там, ти будеш в безпеці.

Нічого собі поворот. То я буду переховуватись в його мами? Він ніколи про неї не розповідав. Я, взагалі,  майже нічого не знала про його життя, ні тоді, ні зараз.  Уявляю, що вона про мене подумає. Цікаво, Влад вже знайомив своїх колишніх з нею? Чи я буду першою?

- Владе, ти впевнений? Я навіть не знаю, як себе поводити… - відразу гублюся я від несподіваної новини.

Соколовський лише широко посміхається, оголюючи свої білосніжні зуби.

- Буде нагода познайомитись з майбутньою свекрухою, - насміхається з мене він,  а потім знову стає серйозним і зосередженим.

- За час нашого спілкування, ти навіть словом не обмовився про свою матір, - різко зауважила я. – Скажи хоч, як до неї звертатись?

- Пробач, Анно. Наші стосунки відразу розпочались якось неправильно. Я обіцяю, що все виправлю, - він підходить ближче огортаючи мене своїми надійними руками. – Любов Григорівна, звуть мою маму. І вона про тебе знає більше, ніж ти про неї, - несподівано заявляє Влад.

Він не перестає мене дивувати. І той страх, який був спочатку, десь зник. Я відчуваю, як він прагне мене захистити. Влад, справді, знає, що робить. Мені залишається лише довіритись йому і дочекатися.

Далі я хочу прийняти душ і привести себе в порядок. День був надто важким і насиченим. Навіть не знаю, як би я його пережила, без Влада.

Ретельно витершись рушником я дістала з шухляди футболку Соколовського. Сьогодні вона буде мені замість нічної сорочки. По довжині, якраз, ледь прикриває мої сідниці. Виспатись всеодно не вийде. Я точно не зімкну очей перед цією, так званою, втечею.

Дякую, за увагу до цієї історії) зовсім скоро на вас буде чекати сюрприз) відстежуйте автора, щоб не пропустити оновлення і важливі оголошення) 

Зустрінемось в наступному розділі)

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно