Уляся Смольська - Назавжди, Уляся Смольська

Розділ 24. Дежавю

Розділ 24

          Прийшов час нам з Леоном повертатися в Київ. Невдовзі мало розпочатися моє навчання, адже зимові канікули завершувалися. Їх я запам’ятаю на все життя! Події, які відбулися, закарбувалися в пам’яті, хоча я б воліла забути про них і більше ніколи не згадувати.

          З сумом на серці я прощалася з батьками. Але цього разу мені було не так важко, коли я їхала вперше до столиці. Зі мною був Леон, а це робило мене щасливою. Я згадувала нашу київську домівку і розуміла, що скучила за нею.

          По дорозі до Києва, ми вирішили заїхати до Юльки і Грега, щоб попрощатися з ними.

          Залишивши авто біля парадного входу, ми зайшли в будинок. В холі на нас чекав Григорій Іванович.

          - Привіт, друже! – посміхаючись, промовив Юлькін тато і потиснув руку Леоніду. Вони міцно обійнялись, поплескуючи одне одного по спині.

          - Грег! Друзяко! – сміючись, промовив Леон радісним голосом. – От, вирішили перед від’їздом заїхати до тебе.

          - Доброго ранку, Григорій Іванович! – привіталася я.

          - Діанко, привіт! – сказав він. – Юленька ще спить.

          - Я піднімусь до неї. Виспиться потім, як я поїду. – промовила я посміхаючись і пішла сходами догори.

          Юлька міцно спала і не почула, як я зайшла до кімнати. Штори були причинені, що створювало тут напівтемряву. Я рвучко розсунула їх, пустивши денне світло в приміщення.

          - Блін… - застогнала вона, ховаючи голову під подушку. – Нафіга так робити? Тато! Закрий штори!

          - Я не тато, я - мама! – сказала я і розсміялась.

          - Діано?! – здивовано вигукнула Юлька і зняла подушку з обличчя. – Ти якого фіга тут?

          - Капец! Ото подругу маю! – обурилася я, хоча насправді лишень вдавала таку.

          - Чекай, я ще толком не проснулася й трохи туплю. – сказала вона, потираючи очі. - Хотіла спитати, чого ти так рано?

          - Юлька, блін! Я в Київ їду!  - трохи підвищивши голос, пояснила я. – Ти чого гальмуєш?

          - Капец! – вона лупнула себе долонею по чолі. – Я дні попутала! Думала, що ти завтра від’їжджаєш.

          - На, тобі, маєш! – сказала я і розсміялася.

          - Ми з Джоном останні два дні на постійному двіжі. – Юлька підвелася і сіла на край ліжка. – Блін, як башка болить! – простогнала вона. – Додому під ранок повернулася.

          Я підійшла, сіла поруч і обійняла її.

          - Лягай, досипай. – посміхаючись сказала я. – Буду скучати за тобою!

          - Вибач, що так затупила. – Юлька сумно подивилась на мене і промовила: - Подзвони, коли доїдеш, окей?

          Я кивнула, помахала їй на прощання рукою і вийшла з кімнати. Спустившись на перший поверх, я почула голос Григорія Івановича, що доносився з вітальні.

          - Ти готовий до сімейного життя?

          Почуте запитання змусило мене зупинитись. Я принишкла, намагаючись не шуміти.

          - Грег, ти ж знаєш, що я з дитинства мрію про сім’ю. Нормальну сім’ю, якої я ніколи не мав. – відповів Леон. – Інше питання, чи готова до цього Діана.

          - Думаю, не варто форсувати події. У вас все так швидко розвивається.

          - Грег, я закохався, як школяр. – Голос Леон був веселим. Напевно, він посміхався. – З першої нашої зустрічі думки лишень про неї.

          - Ну, прямо як у мене з Ірочкою. - сказав Грег і засміявся. - Думати ні про що не міг. Лишень її миле обличчя було перед очима.

          Я зайшла в кімнату. Побачивши мене, вони замовкли. Леон з Грегом сиділи на дивані у вітальні і пили каву.

          - Можемо їхати? – спитався Леон, дивлячись на мене. Я ствердно кивнула. Він допив каву, підвівся і потис руку Григорію Івановичу.

          - На зв’язку. – промовив Грег Леону. Він посміхнувся і додав: – Щасливої дороги!

 

          Січень потихеньку добігав кінця. Навчання постійно змушувало тримати темп і не давало розслабитися. З моменту мого повернення до Києва, я ні разу ще не була в гуртожитку. Щодня Наталка з Машкою на перервах між парами бубоніли, що я знахабніла й зовсім про них забула. Через ці слова я почувала себе винною, що давно до них не навідувалась. Але я просто хотіла бути з Леоном і проводити з ним вечори, а не з дівчатами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍