Франко І. Я. - Поеми - т. 5, Франко І. Я.

class="c1">Для тих вічних війн, розбоїв

 

III, р. 19. Автограф:

 

Зараз мститься виростає

 

III, р. 19. Першодрук:

 

Думка пімсти виростає

 

III, р. 29. Автограф:

 

Що не має собі цілі

 

III, р. 29. Першодрук:

 

Що не має в своїй цілі

 

VI, р. 59. Автограф:

 

Не відмовив Ор нічого

 

VI, р. 59. Першодрук:

 

Ор не відповів нічого

 

VII, р. 14-15. Автограф:

 

Спільній справі послужити

 

VII, р. 14-15. Першодрук:

 

Не хотять спільній служити

 

VII, р. 14-15. Автограф:

 

Не хтять труси та дурні

 

VII, р. 14-15. Першодрук:

 

Справі труси та дурні

 

VII, р. 49. Автограф:

 

В мні чуття та сліз потік

 

VII, р. 49. Першодрук:

 

Чуття в мені і сліз потік

 

У кінці автографа є авторська примітка, в якій зазначено дату написання твору: «Початок сеї поеми до рядка 56 написано в р. 1899, решту в днях 19-22 вересня 1914».

Зберігся також чорновий автограф перших 56 рядків поеми (ф. 3, № 288), у якому остання строфа має дещо іншу редакцію:

 

І як довго та сторожа

Там стояла, знали всі:

«Ще у Києві князює

Мономах, половців бич».

 

В архіві Франка (ф. 3, № 289) зберігся і детальний коментар до літописного тексту, датований 1915 р., який ліг в основу поеми «Ор і Сирчан». Тут Франко висловлює припущення, що легенду про ханських синів літописець запозичив з якогось давнішого «поетичного джерела», і пояснює причини, які спонукали його взятися за поетичне опрацювання літописного оповідання: «Та коли мати на увазі, що автор, який писав у р. 1201, не міг знати так докладно, що робив Володимир Мономах перед роком 1113 - по тім році наш літопис не згадує вже ані про один похід на половців, а було їх, як можна зрозуміти з Володимирового «Поучення дітям», більше як 20 […] і коли додати до того, що про похід, після якого половецькі ханенки Отрок і Сирчан розійшлися, не списаний докладно в літописі, ані не згаданий окремо в Володимирськім поученні, то мусимо прийти до заключення, що автор літописної записки з р. 1201 мав під руками давніше джерело до історії часів Мономахових. З того, по всій правдоподібності, поетичного джерела взята також половецька сага про половецьких ханенків […] Рядки 18-32 - се незвичайна щодо свого складу, походження й поетичної вартості половецька сага, захована в нашім письменстві…»

Подається за першодруком.

«Діло» - газета ліберально-буржуазного напряму, згодом буржуазно-націоналістична. Виходила у Львові з 1880 р. до 1939 р.

 

 

КОНЧАКОВА СЛАВА

 

Пригоди з літ 1185-87

 

Вперше надруковано в газеті «Діло», 1916, № 43, 45-47 (14-18. II).

Зберігся чистовий автограф поеми (ф. 3, № 233, арк. 7-17) з кількома поправками автора та історико-літературний коментар до неї (ф. 3, № 260, арк. 1-3).

Порівняно з автографом, першодрук має незначні відмінності; читаючи верстку твору, автор, очевидно, зробив деякі поправки. Найважливіші з них:

 

Автограф:

 

Нам премудро так сказати…

 

Першодрук:

 

р. 53 - Так премудро нам сказати

 

Автограф:

 

Жар до бою аж пала…

 

Першодрук:

 

р. 76 - Хіть до бою аж пала

 

Автограф:

 

Хоч пізнать вони не вміли

 

Першодрук:

 

р. 83 - Хоч пізнать вони не вспіли

 

Для розуміння джерел твору важливе значення має Франків історико-літературний коментар до поеми, який тут наводимо повністю. «Отсе поетичне оповідання основане на записках Київського літопису, розуміється, з додатком поетичного вимислу, в значній мірі навіяного вдуманням в оповідання літопису. Не подаю тут усіх записок наших літописів XII в. про Кончака, бо се буде зроблено в моїй статті «Літописна основа «Слова о полку Игоревѣ», написаній у головному при кінці 1914 р. та досі ще не викінченій. Тут подаю лише деякі уступи з літописних записок, що відповідають подекуди головним мотивам моєї поеми. І так під р. 1179 читаємо: 30

 

Того же лѣта мѣсяца августа

Придоша иноплеменьнци на рускую землю,

Безбожнии измалтянѣ, окаяньнии агаряне,

Нечистии исчадья [половецкия]

[И с ними вождь их] именемь Концак,

Злу началник правовѣрным крестьяном

Дѣлом и нравом сотониным,

Паче же всим церквам [злѣйшии враг],

Идеже имя божие славиться,

Сими же погаными хулиться.

 

То не реку єдинем крестьяном,

Но и самому богу врази,

То аще кто любить врази божия,

То сими что приимуть от бога?

 

Сий же богостудный Концак

Со єдиномыслеными своими

Приѣхавше к Переяславлю

За грѣхы наша много зла створи крестьяним:

Оних плѣниша, а иныя избиша.

Множайшия же избиша младенѣц (ст. 414-5).

 

Пропускаю кінець сеї записки, де сказано, що проти половців виступив великий князь київський Святослав та інші князі:

 

Вѣсть же приимше, половци

Яшася бѣгу опять своею дорогою,

А князи воротишася во свояси.

 

Ся записка важна була для мене головно як малюнок настрою та морального почуття літописця, можна допустити, що не самого літописця, а й значної часті тодішнього руського загалу, з яким слухано звісток про напади половців та про вчинки Кончака. В такім настрої при живій вірі народу в «сотонинську» силу, що може проявлятися в чоловіці, легко постають саги вроді тих, які я вивів у